Основны сферы функціонованя кодіфікованого русиньского языка на Словеньску

Кодіфікація русиньского языка на Словеньску (1995) была основным предположінём на офіціалне заведжіня языка до розлічных функціоналных сфер. До 1995 року діалекты Русинів окрем того, же были основным комунікатівным средством в родинній сфері, значіть в сфері  каждоденного жывота Русинів, вжывали ся в ненорматівній подобі в медіалній,  літературній, сценічно-театралній і в конфесійній сфері.

В медіалній сфері русиньскы діалекты доміновали главно в дакотрых релаціях радія як штатной інштітуції – спочатку, од 1945 року Україньского штудія Чеськословеньского розгласу в Братіславі, од 1948 року в Пряшові, од 1989 р. Русиньско-україньской редакції Словеньского розгласу в Пряшові, од 2002 року Главной редакції народностно-етнічного высыланя Словеньского розгласу в Пряшові, од 2003 року в Кошіцях – заміряных на фолклор і село, як. напр. „Подорожування кумів“, пізніше „Бесіда кумів“, яка праві вдяка зрозумілым діалектам належала к найслуханішым і найоблюбенішым релаціям меджі Русинами. З друкованых медій то быв тыжденник „Нове життя“, якый выдавав од 1951 року Крайскый выбор Комуністічной партії Словеньска в Пряшові, од 1959 року „Центральний комітет Культурного союзу українських трудящих“ в Пряшові, а од 1990 року аж доднесь „Союз русинів-українців“ в Пряшові. Редакція вела рубрику „На діалекті“  перерывано в роках 1965 – 1968, 1969 – 1970 а повну сістематічность вытримала в роках 1973 – 1977 (порів. Фоллріх, 1985). Выдаваня сторінкы на діалекті під назвов „Голос русинів“ редакція назад обновила аж в 1990 році. Выходила лем рік, покы в Пряшові в авґусті  1991 року не зачав выходити самостатный тыжденник про Русинів Народны новинкы, якый зачав публіковати статі в діалектах Русинів северовыходного Словеньска подля інтерных редакчных правил, сформованых на базі діалекту Лабірьской области, яка зачатком 1990 року ся стала центром русиньского возродного руху в бывшім Чесько-Словеньску.

В рамках літературной сферы „Центральний комітет Культурного союзу українських трудящих“ в Пряшові выдав у 70-роках 20. ст. дакілько книжок на діалекті, главно персоналных поетічных збірок   тзв. народных поетів (Ю. Колинчак, І.  Киндя, І. Жак, Н. Гвозда, А. Галчакова і ін.),  колектівных збірок („Зелений віночок, червоні квіточки“, 1965, „Карпати піснею вчаровані“, 1974) і репертоарных збірників. Од 1991 року Русиньска оброда на Словеньску выдає літературу лем на діалектах Русинів, або в інтердіалекті з решпектованём внутроредакчной  нормы, од 1995 року в кодіфікованім русиньскім языку.

В сценічно-театралній сфері містны діалекты Русинів ся вжывали і до кодіфікації почас културных акцій містного або реґіоналного характеру, а то в супроводных модераторьскых текстах, в інтерпретації поезії тзв. народных поетів, в словно-музичных пасмах аматерьскых фолклорных колектів, в інтерпретації народных співанок, але і у выступлінях аматерьскых театралных ґруп. В половині 90-х років 20. стороча выразнов языковов трансформаціёв з україньского языка на діалекты Русинів на многы жадости жытелів русиньской народности  мусив перейти професіоналный „Україньский національний театр“  (1945) в Пряшові.

В конфесійній сфері о потребі вжываня діалектів Русинів в пасторачній практіці, главно в рамках Ґрекокатолицькой церькви на Словеньску, ся зачало говорити і першы крокы у выдаваню церьковной літературы в русиньскім языку подля  внутропарохіалных норм ся роблять тыж перед кодіфікаціёв русиньского языка – в половині 90-х років 20. ст. на Лабірщіні.

Діалекты Русинів Словеньска мають своє місто у вшыткых споминаных сферах і по році 1995, всягды там, де ся комунікація реалізує в бісідній формі. Правда, покы іде о писомну реалізацію, то в продукції окремых субєктів в споминаных сферах уж слідно снагы решпектовати списовну норму. З кодіфікаціёв русиньского языка є звязане поступне росшырёваня ёго функціоналных сфер – о школьску і сполоченьску (урядну). Тот факт позітівно вплынув на розвой  народно-ідентіфікачного процесу   Русинів і на усвідомлёваня сі своёй языковой окремости.

Слідуючі ефектівность вплыву материньского языка русиньского  на розвой і уровень народной свідомости  і в цілім народно-еманціпачного процесу Русинів через окремы сферы ёго функціонованя од  1995 року, становили сьме, же найвплывнішыма про Русинів суть сферы конфесійна і школьска. Выслідкы списованя людей з 2001 року (русиньска народность: 24 201, материньскый язык русиньскый: 54 907)  в порівнаню з роком 1991 (русиньска народность: 16 937, материньскый язык русиньскый: 49 099)  документують, же в селах, де  діє священик  решпектуючій  народностный характер вірників Русинів і практікуючій пасторацію в їх материньскім языку, і де в школі ся учіть материньскый язык русиньскый, там жытельство ся у бівшій мірі навертать ку своїй традічній народности і языку. Штатістікы евідують (порів. Lipinský, 2002), же в окресах северовыходного Словеньска з компактным заселінём Русинами, процентуално в дакотрых селах у 2001 році кількость жытелів русиньской народности наросла аж о выше 500 % в порівнаню з роком 1991. На ілустрацію выбереме лем дакотры з них, в котрых  кількость жытелів русиньской народности наросла  мінімално о 100 % первістной кількости. (Позн. – В записі перше чісло є  з року  1991, друге – з року 2001):

В тогдышнім окр. Свідник суть то села, часть якых по делімітації припала окр. Стропків: Бенядиківці 3/29, Брусніця 22/122, Цернина 25/70, Дуплин 1/8, Фіяш 2/13,  Ґрибів 6/20, Гунківці 14/36, Хотча 5/12, Капішова 5/16, Крайна Быстра 34/72, Крайна Порубка 20/40, Крайне Чорне 11/34, Маківці 11/22,  Нижня Ольшава 1/5, Нижній Комарник 7/16,  Раківчік 1/20, Рівне 12/95, Руськый Кручів 5/15, Собош 4/14, Сольник 1/4, Стропків 103/209, Шеметківці 0/7.

В тогдышнім окр. Гуменне, часть сел якых припала окр. Снина і Меджілабірці, суть то села: Чабалівці 63/150, Машківці 0/5, Няґів 135/356, Прислоп 6/13, Рошківці 8/48, Стащіньска Розтока 20/42, Суків 27/54, Шмыґовець 5/13, Тополя 29/94, Воліця 43/98.

В окр. Бардіёв:  Ціґелька 2/35, Крива 5/16, Ондавка 9/18, Ортутёва 4/9, Шашова 1/4, Ряшів 10/22. 

В окр. Стара Любовня: Чірч 100/373, Дюркова 0/9, Якубяны 8/57, Камёнка 92/237, Малый Липник 2/9, Орлов 18/71, Старина 5/11, Шамброн 8/20, Великый Липник 23/73, Стара Любовня 120/240.

В тогдышнім окр. Спіська Нова Вес, часть сел якых припала окр. Ґелніця i Левоча, суть то села: Гелцманівці 0/3, Нижні Репашы 0/2, Ольшавіця 5/13, Порач 18/84, Торискы 2/10.

В тогдышнім  окр. Мигалівці, часть сел якых припала окр. Собранці, суть то села: Бенятина 0/28, Іновці 2/5, Підгородь 0/5, Руська Быстра 0/5, Руськый Грабовець 3/21, Стражске 7/20, Мигалівці 45/116.

В тогдышнім окр. Пряшів, часть сел якых припала окр. Сабинів, суть то села: Баєрівці 22/60, Дреніця 0/2, Ганіґівці 0/6, Ренчішів 0/2, Тихый Потік 4/34, Сабинів 16/44.

В тогдышнім окр. Вранов над Топлёв, часть сел якых припала окр. Гуменне, суть то села: Пискорівці 0/22, Притуляны 21/55, Руська Кайня 0/34.

Треба повісти, же  наростаня кількости жытелів русиньской народности і їх языкова самоідентіфікація прямо корешпондує з вызначным наростанём кількости жытельства ґрекокатолицького (у 11 з 69 уведженых сел), і православного (у 14 з уведженых 69 сел) віросповіданя в окремых селах. Но найевідентніше наростаня жытелів русиньской народности на Словенську є в селах (аж у 20 із высшеуведженых 69 сел) з наростом кількости жытелів обидвох віросповідань сучасно, т. з.  і ґрекокатолицького, і православного. 

Зато про народну перспектіву  Русинів є важне, жебы  якраз на  тоты сферы ся концентровала   бівша увага, а то як з боку  самой етнічной меншыны, так і штату, а в припаді конфесійной сферы і обидвох церьквей выходного обряду – ґрекокатолицькой і православной, ку котрым ся Русины переважно голосять.

Проблематіку функціонованя русиньского языка в окремых сферах на Словеньску, з акцентаціёв на споминаны дві сферы, значіть конфесійну і школьску,  представиме в слідуючій части роботы.

1. 1  Родинна сфера (сфера каждоденной комунікації)

Русиньскый язык, точніше ёго діалекты, все были основным засобом комунікації меджі переважнов частёв Русинів, і в сучасности ся дана традіція у великій мірі утримує. Жаль, силный вплив асімілації – завиненый, окрем іншого, і ліквідаціёв малокласных школ з языком навчаня народности по русиньскых селах і інтеґрація молодых Русинів до школ містьскых з языком навчаня словеньскым, як і высше 30-річна абсенція можности леґално ся голосити к русиньскій народности і леґално го вжывати в офіціалных комунікачных сферах  – ся не міг не одбити і на актуалнім способі комунікації меджі Русинами, а главно меджі молодов ґенераціёв, яка і в традічно русиньскых селах при побіжній комунікації в сучасности часто преферує язык словеньскый. І здасть ся їм то природным явом, бо як в медіях, так в школах, в церьквах а часто і дома чують язык словеньскый, значіть выростають в білінґвалній среді, в якій  язык словеньскый у молодежи вытіснює з домінантной позіції язык їх предків. В інакшій позіції ся находить середня і старша ґенарація Русинів, выхована іщі на вплывах русофілства ці українофілства, або докінця на карпаторуськых традіціях, яка – тота усвідомленіша часть – або крітізує сучасне упущаня молодых людей од старых традіцій, або – тота менше свідома часть – мовчіть і беспомічно ся призерать на даный став, припадно приучать ся комунікації в словеньскім языку зо своїма внуками ці правнуками.

Треба повісти, же на выбір языка каждоденной вербалной  комунікації має вплыв главно народностна ідентіфікація членів родины. Выскумы на Словеньску по році 1989 (порів. Gajdoš a kol., 2001, Lipinský, 2001) указали, же в родинах, в котрых  родічі при списованю людей декларовали русиньску народность, найчастішым языком комунікації є язык русиньскый, респ. діалекты Русинів.

Материньскый русиньскый язык є главно внутроетнічным языком Русинів, т. з. „по свому“ (по русиньскы) ся бісідує в першім ряді „зо своїма“ (з Русинами) в каждоденных, святочных і офіціалных комунікачных сітуаціях. Бісідує ся главно у каждоденнім контакті в  родиннім кругу, зо знамыма і приятелями, на стрічах розлічного характеру (в храмі, на забавах і под.), при домашніх і полёвых роботах. Русиньскый язык у формі беспосереднёй бісіды тыж чути на русиньскых народностных, церьковных, културных  акціях, але тыж на публічных містах: в склепі, на уліці, в автобусі, на пошті, в шпыталю, в уряді і под.

Окрем спонтанной бісіды, русиньскый язык ся вжывать в родинній сфері і в писомній формі – в писмах, вінчованях, писомных інформаціях-одказах про знамы і близкы особы. В такім контакті ёго ужывателі преферують русиньскый язык частіше в латиньскім ґрафічнім сістемі. Азбуку частіше выужывать русиньска інтеліґенція, про яку русиньскый язык є основным предметом заінтересованя або выскуму.

Інтензіта вжываня русиньского языка в родинній (каждоденній) сфері є найвысша в селах з компактным заселінём Русинами. В комунікації ся звычайно не вжывать кодіфікованый варіант языка, але дакотрый з діалектів або форма інтердіалекту. В містах зясь часто і дома меджі найближшов родинов ся страчать беспосередній меджіґенерачный одказ языка як дідины предків, в молодшого поколіня ёго знаня ся огранічують часто лем на пасівну форму, т. є. розумліня, але не бісідованя.

Особы, котры в каждоденній сфері хоснують русиньску бісіду, суть выключно Русины. Невелика ґрупа тых, котры бісідують по русиньскы хоць не суть Русинами, то суть найчастіше члены мішаных родин, беспосередні сусідове Русинів, любителі русиньской културы. Бісідовати ся научіли через беспосередній языковый контакт з Русинами.

На основі повідженого дасть ся конштатовати, же інтензіта комунікації в русиньскім языку в сучасности ся зменшує з переходом:

–  од дому (хыжы, біту), од родины, к публічным містам,

–  од найстаршой ґенерації к наймолодшій ґенерації,

–  од гомоґенных к гетероґенным манжелствам.

Надій на зліпшіня сітуації, значіть на утриманя і росшыріня кількости ужывателів русиньского языка в каждоденній сфері, представителі русиньской народностной меншыны на Словеньску відять в дінамічнішім заводжованю материньского русиньского языка до вшыткых ступнів школ – од матерьской по высоку –  і до тых сфер функціонованя, де їм то доволять актуална леґіслатіва.

1. 2   Сполоченьска сфера (сфера урядного контакту)

Актуалне вжываня русиньского языка як языка народностной меншыны в Словеньскій републіці реґулує Устава Словеньской републікы (1992) і меджінародны документы, котры ся дотыкають проблематікы прав особ, якы належать к народностным меншынам і якыма є СР вязана. Найвызначнішы з них суть:  Рамковый договор на охрану народностных меншын (1998) і Европска харта реґіоналных і меншыновых языків (2001). Выходячі з них, права народностных меншын в СР реґулує тыж ряд законів, меджі іншыма і Закон о вжываню языків народностных меншын (1999), котрый своїма параґрафами обгосподарює і сферу сполоченьску етнічных меншын. Подля нёго особы, якы належать к народностным меншынам  і подля посліднёго списованя людей в селі творять найменше 20% жытельства, можуть в тім селі вжывати в уряднім контакті язык меншыны. В своїм мінорітнім языку  мають право:

1. писомно ся обертати на штатны і самосправны орґаны і дістати тыж одповідь в материньскім языку;

2. мати надписы на публічных інштітуціях;

3. урядны формуларі;

4. вести засіданя теріторіалных самосправ і выступати на них в материньскім языку;

5. вести кронікы;

6. означовати уліці і іншы містны ґеоґрафічны назвы.

На основі властных сондовань, але тыж на основі выслідків выскуму Сполоченьсконаучного інштітуту Словеньской академії наук (порів. Gajdoš a kol., 2001) треба конштатовати, же тота сфера вжываня русиньского языка як єдина зо вшыткых споминаных в сучасности ся не выужывають. А то наперек функчній штандартній леґіслатіві, корешпондуючій з леґіслатівов европсков, яка жычіть шыршому вжываню меншынового языка в уряднім контакті, і наперек наростаючій кількости сел з мінімално 20-процентным заступлінём жытелів русиньской народности, якых подля списованя людей  з 2001 року є на Словеньску  91 (в 1991 році їх было 68). Єдинов  вызначнов ініціатівов, котру Русины проявили, была петіція протестного характеру по приятю Закона Народной рады СР ч. 191/1994 о означованю сел в языку народностных меншын. Внаслідку діяня того закона села з мінімално 20-процентным заступлінём жытелів русиньской народности дістали таблічкы з офіціалныма назвами подля правил україньского правопису.  Практічну реалізацію закона в тім часі підтримовала парламентна Партія демократічной лівіці із заступлінём представителя україньской меншыны на Словеньску Павла Богдана, яка ани по 1989 році  не перервала традіцію неакцептованя Русинів як самостатной народностной меншыны з часів комуністічной влады. Абсенція кодіфікованого русиньского языка в тім часі была єдным з протіварґументів, якы не доволили актуалну сітуацію в селах з мінімално 20-процентным заступлінём русиньского етніка рішыти в згоді зо законом  і реалізовати означованя сел на таблічках подля русиньского правопису. І хоць по кодіфікації русиньского языка (1995) представителі Русинів ся дожадовали зміны тзв. таблічкового закона,  к реалізації зміны і к наповніню даного закона на хосен русиньской меншыны і їх материньского языка ся доднесь не приступило. Найправдоподобнішов прічінов є економічна.

Аналоґічна сітуація є тыж в означованю публічных міст, напр. школ, в якых ся учіть материньскый русиньскый язык. Ани на єдній зо сучасных 11 не є таблічка з надписом в материньскім русиньскім языку. Наопак,  хоць на школі є двойязычна таблічка, окрем тексту в словеньскім языку обсягує текст в языку україньскім, хоць україньскый язык ся в школі давно не учіть а заступліня жытелів україньской меншыны в селі не досягує 20%. Подобно є то з надписами на склепах, рештавраціях, корчмах і под. На Сільскых респ. Містьскых урядах зясь домінують  єдноязычны надписы – в словеньскім языку, з вынятком двох сел (в Меджілабірцях і Чабалівцях), де з ініціатівы старостів суть двойязычны таблічкы – в словеньскім і в русиньскім языку.

Позітівнішу сітуацію в реалізації русиньского языка в уряднім контакті мож відіти при ёго вжываню веце в говореній подобі, як в писомній. Як основный комунікачный інштрумент ся вжывать на комуналній уровни на засіданях містных самосправ, главно в селах з домінанціёв по русиньскы бісідуючого жытельства і з перевагов по русиньскы бісідуючіх посланців містных самосправных орґанів. Але писомна аґенда з тых засідань ся веде лем у языку словеньскім, што є звязане з неовладанём норматівного русиньского языка в кірілічній подобі. В языку народностных меншын, враховано русиньского, дакотры урядны інформації (напр. ознамліня о часі і місті волеб) зачали в 2005 році выдавати орґаны Пряшівского самосправного края, де жыє основна маса Русинів, якы переклады конкретых текстів собі забезпечують у народностных орґанізацій Русинів (Русиньска оброда на Словеньску, Русин і Народны новинкы), у котрых предпокладають овладаня нормы русиньского списовного языка. Так само роблять дакотры штатны орґаны (напр. Штатістічный уряд СР) перед списованём людей, котры  выходячі з платной леґіслатівы, поучіня, выголошіня і іншы важны інформації публікують в языках етнічных меншын, враховано русиньского списовного языка. Материньскый русиньскый язык мож вжывати тыж в писомнім контакті з Канцеларіёв верейного охранці прав, яка свої формуларі публікує і в русиньскім языку. Право комуніковати материньскым  языком в уряднім контакті Русины  вывжывають тыж в судных процесах на языково змішаных теріторіях, а то без призываня тлумачника вдяка близкости і зрозумілости русиньского і словеньского языка (напр. в Гуменнім, Свіднику і ін.).

Очівісно, найдінамічніше ся розвиваючов сферов вжываня русиньского языка в уряднім контакті в сучасности суть церьковны обряды – вінчанкы, хрестины, погробы і под. – переважно в ґрекокатолицькых парохіях на северовыході Словеньска, што прямо корешпондує з ініціованём і реалізаціёв пасторачной практікы в русиньскім языку з боку части ґрекокатолицькых священиків Пряшівской ґрекокатолицькой єпархії.

Найміцнішу позіцію русиньскый язык має в сполоченьскій сфері в уряднім контакті внутрі і меджі русиньскыма културно-сполоченьскыма орґанізаціями і інштітуціями в рамках Словеньской републікы (Русиньска оброда на Словеньску, Здружіня інтеліґенції Русинів Словеньска, Русин і Народны новинкы, Сполок русиньскых писателів, Руськый клуб – 1923, Общество А. Духновіча, Общество св. Йоана Крестителя і ін.), але і в меджінароднім контексті – меджі членьскыма орґанізаціями Світового конґресу Русинів, якы діють в Словеньскій републіці, в Чеській републіці, в Німецьку,  в Польску, в Мадярьску, в Україні, в Сербску, в Хорватьску, в Румуньску, в Росії, в США і в Канаді. Вшыткы засіданя, але і писомна аґенда домашніх русиньскых орґанізацій ся ведуть в  русиньскім языку з акцептованём реґіоналной нормы. В меджінароднім контексті ся на засіданях вжывають найчастіше окремы реґіоналны варіанты русиньского языка або якась подоба інтердіалекту. Їх писомна аґенда ся веде в залежности од реґіону поводу чоловіка повіреного вести тоту аґенду. В дотеперішній практіці то все быв норматівный язык Русинів на Словеньску.

Наперек тому, же по 1989 но главно по кодіфікації языка в 1995 році ся змінила позіція русиньского языка в уряднім контакті, докладна сістематічна увага лідрів русиньскых орґанізацій бы могла ёго позіцію значно выліпшыти. Тот факт бы міг помочі нелем пропаґації материньского языка внутрі етніка, але і пестованю позітівного одношіня к нёму у розлічных верьств як русиньского населіня, так і членів іншых етнік.

1. 3    Сценічно-театрална сфера

В рамках сценічно-театралной сферы русиньскый язык має свою традіцію у функціонованю переважно фолклорных і театралных сільскых аматерьскых колектівів, і   професіоналных колектівів, якы взникли в 50-х роках 20. ст. – „Український національний театр“ в Пряшові (1945), в сучасности Театер Александра Духновіча (1990)  і „Ансамбль пісні і танцю“ в Меджілабірцях (1953), якый ся став основов про сформованя понад 100-членного „Піддуклянського українського національного ансамблю“ в Пряшові (1956), в сучасности ПУЛЬС (1990).

Будованя сіти аматерьскых фолклорных і театралных колектівів по селах з русиньскым етніком має свою традіцію, яку все в минулости розвивали етнічны орґанізації Русинів. В залежности од їх етнічной орьєнтації – русофільской, українофільской або русинофільской – на таку основу ся сперала ай робота в сценічно-театралній сфері з преферованём того або іншого языка.

Найшыршый розвой даной сферы ся звязує з діятельством „Культурного союзу українських трудящих“ (дале КСУТ, 1954) в Пряшові, главно  в  60-х – 80-х роках 20. ст., а то вдяка прівілеґію ёго дотованя штатом як монополной етнічной орґанізації про жытельство северовыходного Словеньска, яка взникла з цілём реалізовати етнічну політіку штату. В тім часі КСУТ евідовав аж до 170 сільскых колектівів народной умелецькой творчости розлічных жанрів (порів. Ковач, 1999), якы переважно взникли з ёго ініціатівы  і якы формовав подля властных представ і офіціалной ідеолоґії. Вдяка высокым штатным дотаціям, помагав їм як з матеріалного боку, так і з одборного і давав їм простор на презентацію в рамках своїх містных, реґіоналных і цілословеньскых акцій. Были то переважно фолклорны фестівалы, з якых найвызначнішы ся орґанізують доднесь, але під трансформованыма назвами етніка, приспособленыма новій сполоченьско-політічній сітуації по році 1989.  В них первістный етнонім Українець/Українці быв заміненый  новым етнонімом „русини-українці“ в згоді з трансформованов назвов централной україньской орґанізації  „Культурного союзу українських трудящих“ на  „Союз русинів-українців СР“  (1990). Але її посолство є адресоване все тому самому етніку, яке по 1989 році ся у переважній мірі ідентіфікує як Русины.

Спомеджі вызначных акцій КСУТ треба спомянути: „Свято культури русинів-українців Словаччини“ у Свіднику (1955), „Фестиваль культури і спорту“ в Меджілабірцях (1962), „Фестиваль фольклору русинів-українців Словаччини“ в Камёнці (1965),  „Маковицька струна“ в Бардіёві (1973) і ін. К популарным в діятельстві орґанізації належали конкурзы і переглядкы драматічной творчости, умелецького слова і властной творчости, меджі якыма найвызначнішый быв „Фестиваль драми і художнього слова О. В. Духновича“ в Меджілабірцях (1961). На орґанізованя такого шырокого діятельства КСУТ шпеціално мав выбудоване  „Відділення народної художньої самодіяльності“, робітници якого помагали в селах закладати колектівы і методічно їх вести. Окрем того, професіоналну поміч сільскым або школьскым театралным колектівам давали професіоналы з „Українського національного театру“, при якім  в половині 50-х років взникла драматічна школа, де в драматічнім майстровсті ся могли здоконалёвати членове і ведучі  аматерьскых колектівів. Вдяка такій старостливости, аматерьска сценічна і театрална сфера в бывшім Чеськословеньску досягла слушну уровень – што до кількости колектівів, якости їх репертоару, одборности їх лідрів і формованя талентованых членів. Ціла тота робота в многых аспектах была звязана з условіём холем часточного овладаня україньского языка, што не было тяжко выповнити, бо напр. в 70-х роках аж в 58 основных школах на северовыході Словеньска навчалным языком быв україньскый. Попри тім КСУТ вів сістематічну масову мімошкольску роботу меджі дорослов русиньсков популаціёв, по селах в 50 – 60-х роках створив понад 200 кружків україньского языка (порів. Ковач 1999). Но наперек тому, і в тім часі дакотры драматічны кружкы свій репертоар презентовали в містнім діалекті, прикладом того є няґівскый (окр. Меджілабірці) драматічный кружок.

Сітуація ся радікално змінила в 90-х роках 20. ст. Была звязана зо змінов  політічной сітуації в країні, народно-еманціпачным процесом Русинів і ліквідаціёв монополного поставліня КСУТ як єдиной штатом підпорованой етнічной орґанізації про жытельство северовыходного Словеньска, з радікалным заниканём школ з навчалным языком україньскым як і цілково основных школ в русиньскых селах. Зниженый обєм штатных фінанцій на розвой „україньской“ културы значів: заник многых традічных колектівів КСУТ, їх трансформацію і взник новых, але уж з ініціатівы сільскых самосправ і з амбіціёв інсценізовати містный русиньскый фолклор через призму містного діалекту. Зо взником Русиньской оброды (1990) ся тота тенденція зміцнює. Наперек первістным снагам перевзяти до своёй режії і трансформовати на новы условія традічны  фестівалы проукраїньского КСУТ в реґіонах, якы в основі презентовали фолклорне богаство Русинів і были адресованы Русинам, подарило ся їй то лем в припаді Фестівалу културы і шпорту в Меджілабірцях (1990). Зато орґанізація наконець вырішыла будовати властны традіції: закладати властны русиньскы  фолклорны колектівы (Заруба в Няґові, Дубравка в Снині, Калинець в Свіднику, Русиньске братство в Пряшові і ін. ), будовати традіцію властных фолклорных фестівалів (Фестівал русиньского і шаріського фолклору в Бардіёвскых Купелях, 1993, Віфлеємскый вечур у Свіднику, 1992, Русиньскый фолклорный фестівал в Пчолинім, 1993, Дні русиньскых традіцій у выбраных селах, 2004), будовати традіцію властных цілословеньскых співацькых конкурзів заміряных на выглядованя талентованых інтерпретів русиньскых народных співанок (Співы мого роду в Пряшові, Меджілабірцях, Снині і в Гуменнім (2002) і популарных співанок (Фестівал популарной пісні в Свіднику, 1993), будовати традіцію цілословеньскых декламаторьскых конкурзів заміряных на презентацію творчости в русиньскім языку   (Духновічів Пряшів, 2001), театралных фестівалів (Дні русиньского театру в Братіславі, 1999) і ін. До рока тота русиньска орґанізація звыкла орґанізовати а в зачатках своёй екзістенції (1991 – 1994) і методічно приправити коло 50 сценічных акцій розлічного характеру, цілём якых было презентовати фолклорне, языкове і драматічне богатство Русинів Словеньска. Хоць в сучасности ся Русиньска оброда на Словеньску веце орьєнтує на орґанізованя акцій легшых фолклорных жанрів, што є завинене од 1995 року зміненыма Міністерством културы СР крітеріями фінанцованя обчаньскых здружінь на Словеньску з абсенціёв фінанцованя їх стабілных одборных робітників, в Пряшівскім краю взникли іншы обчаньскы здружіня, розвиваючі шпеціално сценічно-театралну сферу Русинів – ОЗ Діва і Здружіня приятелів Театру А. Духновіча в Пряшові. 

Утримованю русиньского языка в сценічно-театралній сфері, главно на етнічно змішаных теріторіях, помагають тыж містны, містьскы і окресны центры културы, а од року 1997 тыж основны школы з навчанём русиньского языка в рамках  школьскых або містных културных акцій.

Функціонованя русиньского языка в професіоналній части сценічно-театралной сферы на Словеньску забезпечує єдиный в світі русиньскый професіоналный театер – Театер Александра Духновіча у Пряшові зо співацько-танечным колектівом Пульс. У своїй історії быв театер інтересный тым, же ся став першов „україньсков“ културнов інштітуціёв, яка в пряшівскім реґіоні взникла по другій світовій войні. Іронічно, же якраз она в половині 90-х років 20. стороча ся стала зясь першов прорусиньскы орьєнтованов, в своїм діятельстві як перша зачала вжывати діалект Русинів. Но в своїй основі тот факт мож цалком добрі порозуміти: театер є одказаный на публіку реґіонів северовыходного Словеньска, в якых з етнічного погляду домінує   русиньске етнікум з материньскым языком русиньскым. З цілём утримати собі приязень публікы така зміна была неодкладна. Револучны події 1989 року лем ускорили акт зміны і первістной назвы театру (октобер 1990), яка в пореволучных условіях вызерала скоріше як анахронізм.

Наперек даным змінам, і по році 1990 веджіня театру репертоар ставляло двоязычно. Спершу пропорціонално, але театрална публіка собі выжадала далшу зміну. Іґнорація  жытельства пєс в україньскім языку примусила веджіня театру ставляти репертоар лем на русиньскім языку. Драматурґія театру зато много часу давала перекладаню, управлёваню і драматізованю текстів нелем містных авторів (І. Гриць-Дуда, М. Ксеняк, К. Горак і ін.), але сміло ся пустила тыж до світовой класікы (Шекспірового Гамлета, Шіллеровых Паразітів, Чехового Дяді Вані, Стейнбековой Рівнины Тортіллы і ін). Модерный приступ к театру гостюючіх, переважно словеньскых, режісерів (Матуш Ольга, Мілош Карасек, Растіслав Баллек, Благо Углар і ін.),  звязаный з вжыванём людём зрозумілого языка, принесли театру в послідніх 15 роках успіх в першім ряді на домашніх, але і на меджінародных сценах. Діятельство драматічного колектіву театру ся стало предметом высоко позітівных рецензій словеньской театралной крітікы, яка го оцінює уж дакілько років за найліпшый професіоналный  театер на Словеньску. Оцінінём ёго професіоналности была  в роках 2001 – 2002 р. номінація герця русиньского театру на престижну цілословеньску ціну ДОСКІ за найліпшый герецькый выкон.

Фунґованя русиньского языка в професіоналнім театрі є ознаков того, же в тім языку мож без проблемів выразити найглубшы чувства драматічного героя і природно їх передати публіці.

1. 4    Медіална сфера

Медіална сфера вжываня русиньского языка в сучасности є на Словеньску презентована трёма друкованыма періодіками світьского характеру (Русин, Народны новинкы, InfoРусин), двома періодіками церьковного характеру (Благовістник, Артос) і двома електронічныма медіями (Словеньскый розглас, Словеньска телевізія). Кажде з них повнить вызначну роль при приниманю інформацій в материньскім языку членами етніка, при здобываню інформацій о данім етніку, но незаступну роль мали і мають  в процесі етнічной самоідентіфікації жытелів северовыходного Словеньска.

За найвызначнішы зо споминаных  медій  поважуєме друкованы  періодікы Русин (выдавателі: 1990 – Сполочность Е. Варгола в Меджілабірцях, 1991 – Містьскый центер културы в Меджілабірцях, 1991 – 2003 – Русиньска оброда в Пряшові,   2004 – 2005  – ОЗ Русин і Народны новинкы в Пряшові, од 2006 року Світовый конґрес Русинів з центром у Пряшові) і Народны новинкы (выдавателі: 1991 – 2003 – Русиньска оброда в Пряшові, од 2004 року – ОЗ Русин і Народны новинкы в Пряшові), якы, окрем того, же повнять вшыткы  вышеспоминаны задачі, мали од свого взнику домінантну позіцію меджі русиньскоязычныма медіями в процесі формованя нормы русиньского списовного языка до 1995 року, а наслідно од януара  1995 року при уводжованю кодіфікованой нормы русиньского языка до окремых сфер ёго функціонованя.  На то ся снажыли выужывати цілый спектер журналістічных жанрів, сістематічно їх доповнюючі іншыма штілістічныма жанрами, жебы заповнити абсенцію шпеціалізованых періодік.

Проблем абсенції дакотрых шпеціалізованых русиньскоязычных періодік на Словеньску, конкретно літературного і молодежного – рішыла редакція Русин і Народны новинкы выдаванём шпеціалных кварталных додатків до новинок – літературного під назвов Поздравліня Русинів (1995) і молодежного під назвов Русалка (2000). Наперек діаметрално інакшій фінанчній сітуації, редакція обидва додаткы выдає доднесь, бо за свій ціль і основне посланя редакція од самых зачатків екзістенції поважує підпору і актівізацію шырокого народностно-културного руху Русинів на Словеньску і поміч при формованю народно свідомой  молодой ґенерації Русинів посередництвом норматівного языка. Зато Народны новинкы од зачатку были і днесь суть централным русиньскоязычным періодіком, де ся вели і ведуть діскузії на народностны,  церьковны, школьскы, літературны темы, але і на темы языковы, ку котрым можуть ся слободно высловлёвати їх чітателі, одборна  і шырша громада а їх поглядами ся занимать русиньска языкова секція Інштітуту реґіоналных  і народностных штудій Пряшівской універзіты. Заміряня новинок є цілословеньске, но з акцентом на реґіоны северовыходного Словеньска.

Напротівагу, часопис Русин є орьєнтованый інтерреґіонално, што значіть, же своє місто в нім має спектер проблемів Русинів зо вшыткых країн карпатьского ареалу (Словеньско, Україна, Польско, Мадярьско, Сербія, Румуньско, Хорватьско), враховано Чеськой републікы, Німецька, Росії, Споєных штатів америцькых і Канады. Часопис ся занимать окрем народностных проблемів тыж вопросами русиньской літературы і набоженьского жывота Русинів. Характер публікованых матеріалів говорить скоріше о їх научнім характері і о амбіції редакції такым способом выповнити абсенцію шпеціалізованого научного часопису з акцентаціёв на історічны, літературны і соціолінґвістічны проблемы Русинів дома і у світі. Часопис Русин од зачатку ся выдає як двоймісячник і  з  вынятками років  1995 – 1998 і 2004  свою періодіціту сі тримле.

Наперек своїй вызначній сполоченьско-народностній позіції, редакція Русин і Народны новинкы перешла і все преходить великыма трансформаціями. Хоць Народны новинкы взникли як тыжденник, почас бівшой части своёй екзістенції тоту періодіціту не могли дотримовати. Переважно як тыжденник выходили лем в роках 1992 – 1994, а о 10 років пізніше  їх судьба ся стала неясна. Кедь в зачатках колектів редакції творило 4 – 5 професіоналных редакторів і три адміністратівно-господарьскы силы, од року 2004 редакція є без  єдиного професіоналного робітника.  Внаслідку зміны владов СР в 1995 році традічной практікы фінанцованя културы народностных меншын, русиньскый тыжденник Народны новинкы выходить нереґуларно, але в залежности од фінанчной сітуації: як двойтыжденник або як місячник. Редакторы їх приправують добровольно,  дописователі  лем за сімболічный гонорарь, якого ся часто вздадуть на хосен режії редакції. Зато редакція з цілём утримати обидві періодікы, мусила ініціатівно глядати алтернатівны способы  фінанцованя їх выробы  – через спонзорство і публікованя рекламы розлічных фірем, концентруючі ся переважно на подникателів-Русинів зо северовыходного Словеньска, внаслідку чого мусила росшырити  своє первістне културно-народностне заміряня ай о економічну рубрику. Найвеце ся їй в самостатнім здобываню фінанцій дарило в роках 1996 – 1998, коли економічна уровень реґіону была высша, но з економічным упаданём реґіону в далшых роках ся зредуковали можности алтернатівных фінанцій і было ясно, же без основной помочі штату русиньскы періодікы в економічно слабім реґіоні Пряшівского краю выдавати не мож. Новинкы і часопис в крізовых періодах ся утримовали все лем вдяка жертвенности їх творців. З наступом новой влады в 1998 році, коалічным членом котрой ся стала партія основана на етнічнім прінціпі (мадярьского етніка), ся на час фінанчна сітуація русиньскых періодік зліпшує, але од 2002 року штат зачінать редуковати капітолы хоснованя штатной дотації на мінімум, причім од 2004 року зрушыв капітолу плачіня мзды за роботу, а тым зліквідовав можность професіоналной роботы в русиньскых періодіках.

Од року  2004 редакція Русин і Народны новинкы фунґує без професіоналных редакторів, причім внаслідку інтерперсоналных незгод внутрі етніка, но главно меджі окремыма русиньскыма лідрами, резултатом якых была зміна выдавателя новинок (ОЗ Русин і Народны новинкы) і створіня Русиньсков обродов на Словеньску нового русиньского періодіка під назвов InfoРусин (2004),  штат по 14 роках фінанцованя у 2005 році по першыраз выдаваня Народных новинок не підпорив, одкликуючі ся на приятый прінціп о підпорі  выдаваня мінімално єдного періодіка про кажду народностну меншину. І так по 14-річній екзістенції, перспектіва Народных новинок ся стала неясна,  хоць Русины на Словеньску – чітателі, передплатителі, творці і спонзоры того періодіка – в петічній акції в 2005 році  протестовали протів такій неґатівній позіції штату, і до рішіня проблему аж діпломатічнов путёв засягли загранічны (америцькы) Русины і русиньскы орґанізації. Час указав,  же їх актівіты і сполупатрічность мали змысел, бо у 2006 році Народны новинкы назад дістали штатну дотацію.

Од року 2004 до русиньскоязычного медіалного простору прибыв новый друкованый місячник Русиньской оброды в Пряшові InfoРусин. Хоць кажде нове періодікум в русиньскім языку мало бы ся поважовати за успіх русиньского ревіталізачного процесу по році 1989, тот місячник нечекано і в роспорі з основным посланём свого выдавателя, зафіксованого в штатуті Русиньской оброды на Словеньску – возроджовати русиньску народность посередництвом материньского русиньского языка – зачав в дакотрых чіслах публіковати аж до 40% матеріалів в словеньскім языку. Несподіванём тыж зістало нерешпектованя выдавателём – ініціатором кодіфікації русиньского языка на Словеньску – норматівных правил русиньского правопису, але притримованя ся внутроредакчных персоналных орфоґрафічных норм. Очівісно, по 14 роках екзістенції перша русиньска орґанізація на Словеньску Русиньска оброда ся зачінать одхыляти од цілів і прінціпів властного ревіталізачного проґраму, сформованого на зачатку возродного процесу Русинів у 1990 році в Меджілабірцях. „Проґрам“ і „лідер“ (порів. Калиняк, 2005 ) – то суть основны темы, якы членове той русиньской орґанізації настолюють знова на діскузію кінцём  рока 2005. Без їх вырішіня тяжко мож чекати захованя контінуіты в кардіналных цілях і прінціпах діятельства орґанізації.

Можности фунґованя русиньского языка в медіалній сфері по кодіфікації росшырили дві періодікы церьковного характеру: Благовістник, місячник приятелів Василіанів на Словеньску (1946, выдаватель: Монастырь Зосланя св. Духа в Краснім Броді), і кварталник Артос (2005, выдаватель Общество св. Йоана Крестителя в Меджілабірцях). Обидві приносять статі теолоґічного, літурґічного і історічного характеру.  Благовістник публікує статі в ненорматівній подобі русиньского языка – азбуков і латиніков,  і по словеньскы, Артос  публікує статі в кодіфікованій нормі  русиньского языка, тыж в обидвох ґрафічных сістемах з перевагов латинікы.

Медіалну сферу Русинів в їх материньскім языку на Словеньску суть призначены обгосподарёвати і дві електронічны – верейноправны – медії: Словеньска телевізія і Словеньскый розглас, повинностёв якых зо закона є высылати і про жытелів СР, якы творять народностны меншыны.

Про русиньску народностну меншыну Словеньскый розглас (дале СРо) высылать на своїм 5. округу (Радіо Патрія) Народностно-етнічне высыланя, котре забезпечує Главна редакція народностно-етнічного высыланя СРо в Кошіцях (в році 1991 перетрансформована з Україньской штудії Чеськословеньского розгласу, яка до року 2003 фунґовала в Пряшові). Самостатны русиньскы релації СРо высылать аж од 1. 4. 2002, до того часу ёго веджіня не решпектовало платну леґіслатіву і не створёвало в згоді з выслідками списованя людей належны условія на реалізацію русиньского языка в тім медію (порів. Плішкова, 2001). Подобный проблем быв зазначеный і  в Словеньскій телевізії (СТВ), котра подля прикладу СРо до кінця 90-х років реалізовала тзв. русиньско-україньскы народностны маґазіны, в котрых русиньскый язык мав періферне поставліня.

Покы в Главній редакції народностного высыланя СТВ в Кошіцях ся закон по жадостях културно-сполоченьскых русиньскых орґанізацій і по  протестах множества Русинів  зачав  решпектовати в 1999 році, выслідком чого ся зачала выроба самостатных русиньскых і самостатных україньскых маґазінів, сітуацію ся не дарило змінити на хосен  материньского языка Русинів в Словеньскім розгласі аж до 2002 року – кедь не рахуєме невыдарену пробу в 1998 році в передволебнім часі – а то наперек екзістенції Главной редакції народностно-етнічного высыланя СРо в Пряшові, де в згоді з єй штатутом своє пропорціоналне заступліня мали мати вшыткы народностны меншыны і їх материньскы языкы на теріторії выходного Словеньска. Наперек тому, офіціалный погляд веджіня Словеньского розгласу і в такій сітуації, коли Русины офіціално протестовали протів порушованю їх людьскых і народностных прав тов інштітуціёв, неґуючі выслідкы списованя людей односно материньского языка, быв, же СРо у звязи з Русинами „дотримує вшыткы законы“, причім реалізація тзв. „русиньско-україньскых“ релацій „є повно в згоді із реалнов народностнов сітуаціёв“ (порів. Плішкова, 2001). Но реална сітуація была така, же Русины ся іщі ініціатівніше домагали самостатного радіовысыланя з Пряшова, на основі чого веджіня наконець мусило приступити на конкретны зміны: в першім ряді од 1. 9. 1998 на діференцоване высыланя про Русинів і Українців, яке але по пару місяцях назад заникло, а  по новых протестах  – к выписаню конкурзу на 2 міста редакторів до планованого русиньского тіму высыланя. Але дефінітівне вырішіня проблему настало аж по тім, кедь Русиньска оброда на Словеньску ся обернула у 2001 році з офіціалнов скаргов о порушованю народностных прав верейноправным СРо на меджінародну інштітуцію – Раду Европы до Штрасбурґу. Скаргу підпорила петічныма підписами за самостатне русиньске высыланя жытелів Словеньской републікы. Тиск Русинів на компетентны інштітуції і приязны выслідкы списованя людей (май 2001) про Русинів значіли, же в рамках новой орґанізачной штруктуры, яку Словеньскый розглас прияв зачатком року 2002, ся редакція справодайства в пряшівскій редакції офіціално розділила на самостатны части, єднов з якых є офіціално декларованый і тім  русиньского высыланя.

В сучасности  СРо (Радіо Патрія) высылать на 5. округу про русиньску меншыну в русиньскім материньскім языку 13, 5 годины тыжденно. Высыланя є заміряне на вшыткы віковы катеґорії слухачів, своє місто ту має і набоженьске высыланя про ґрекокатоликів і православных. В релаціях суть презентованы вшыткы основны журналістічны і умелецькы жанры. Окрем того, раз до місяця СРо на цілословеньскім округу высылать 30-минутовый Русиньскый народностный маґазін, т. є. публіцістічный проґрам,  котрый мапує жывот русиньской етнічной меншыны за минулый місяць.

Періодіціта русиньскых народностных маґазінів в СТВ є омного нижша, покы в 2003 році СТВ  высылала 30-минутовый публіцістічный русиньскый маґазін раз на місяць, то в році 2005 ся ёго періодіціта зменшыла – на 30 минут раз за два місяці. Телевізный маґазін приправують екстерны сполупрацовници, якы часто колышуть в овладаню норматівного русиньского языка, што веджіня даной інштітуції іґнорує. Але в общім пестованя културы норматівного русиньского языка є очівісным проблемом обидвох верейноправных інштітуцій, якым хыбить інтерес, але в першім ряді фінанції на здоконалёваня  языковых компетенцій своёх інтерных редакторів і екстерных сполупрацовників. Зато недотримованя орфоепічной нормы  тыма медіями є предметом частых крітік з боку русиньскых лінґвістів.

1. 5 Літературна сфера

Літературна сфера Русинів на Словеньску є єдинов, де абсентує перерваня контінуіты сучасности з минулостёв. Літературны снагы Русинів Пряшівщіны мають довгу традіцію, не позераючі на то, же в конкретных періодах были загамованы винов недостатку актівных творців або міцныма асімілачныма вплывами. Так то было напр. в періоді од зачатку ХХ. ст. аж до кінця першой світовой войны. Але ай так будительска літературна традіція у Русинів цалком не заникла ани тогды. Ожыла в ліпшых културно-соціалных і політічных условіях по взнику Чесько-словеньской републікы в 1918 році, частёв  якой была Пряшівщіна і Підкарпатьска Русь. В тогдышніх условіях ся сформовали новы можности літературного росту Русинів Пряшівщіны, якы были реалізованы в залежности од їх языковой орьєнтації – будительской карпаторуськой, т. є. народноязыковой русиньской, (велико)руськой і україньской. Кедь в 20-х роках  20. ст. переважала народноязыкова орьєнтація як в поезії так в іншім літературнім діятельстві авторів, пізніше в 30-х роках ся зачала змагати (велико)руськоязычна орьєнтація, яка вєдно з народноязычнов орьєнтаціёв на Пряшівщіні доміновала аж до повойнового періоду, значіть до зачатку 50-х років. Сучасно з (велико)руськов языковов орьєнтаціёв приближно в тім самім періоді ся зачінать розвивати на Підкарпатю україньскоязычна орьєнтація, яка пересягує і на Пряшівщіну.  Повойнова тоталітна політіка сформовала новы условія про розвой културы, в котрых попередня літературна творчость, а окреме фолклорна і реліґійно-пісенна, ся поважовали за реакчны. Література (велико)руськой і україньской языковой орьєнтації якостно веце занепала, піддавши ся ідеолоґічным вплывам, схематізму і доґматізму. Література на народноязыковій русиньскій основі, під вплывом совєтьской політікы на Пряшівщіні, ся цалком неґовала. Зміна на хосен русиньскоязычной орьєнтації на Пряшівщіні настає аж кінцём 60-х років 20. ст., але окремы творы народных  авторів в народнім языку Русинів монополне україньске выдавательство КСУТ выдає в українізованій подобі. Дефінітівно русиньскоязычна  література скоро вшыткых жанрів (балады, приповідкы, повіданя, анекдоты, дрібна проза, співанкы, росповіді на історічны темы, романы і под.) зачінать ожывати вдяка вызначній підпорі штату аж по 1989 році – зо зачатком ревіталізачного процесу Русинів, з росшырёванём можностей публікованя авторів в нововзникаючій русиньскоязычній пресі (Русин, Народны новинкы) і в радію, зо взником выдавательств і орґанізацій заложеных на  шыріню културы і літературы Русинів (Русиньска оброда, Світовый конґрес Русинів, Сполок русиньскых писателів, Русин і Народны новинкы).

Історія розвоя літературы Русинів Пряшівщіны документує, же  тота література  „все мала особности, якы то з бівшов, то з меншов силов вступали на літературну сцену – в залежности од сполоченьско-політічной сітуації і од авторьского потенціалу“ (порів. Хома, 2000). Література творена в русиньскім языку взникала як в часах, коли вшыткы Русины жыли в єдній імперії і не мали забороны голосити ся к русиньскій народности – як у  18. ст. –  авторы А. Падальскый, І. Выслоцькый, А. Коцак, А. Вальковскый (мотівованы тыж переселенецьков літературов, яку творили Русины в Северній Америці – Е. Кубек, Ш. Варзаль, І. Ладіжіньскый); так в 19. ст. – І. Ріпа, П. Лодій, М. Андрейковіч, А. Лабанц, Т. Подґаєцька, А. Кріґер-Добряньска, М. Невицька, А. Духновіч, П. Кузмяк, А. Павловіч; а так і в 20. ст.,  в новій Чеськословеньскій републіці а нескорше в повойновій Чеськословеньскій соціалістічній републіці  авторы – І. Жак, І. Новак, А. Цапцара, А. Галґашова, Н. Гвозда, А. Галчакова, Ю. Матяшовска, Ш. Смолей, М. Полчова, Е. Цапцара, А. Владыкова, О. Кудзей – творили наперек офіціалній неґації свого материньского языка. Традіцію по русиньскы пишучіх авторів по році 1989 пошырили новы, передтым пишучі по україньскы авторы – Штефан Сухый, Марія Мальцовска, Юрій Харитун, Миколай Ксеняк. Позітівны тенденції розвоя літературы в русиньскім языку видно і по взнику самостатной Словеньской републікы (1993), коли по кодіфікації русиньского языка (1995) і по ёго заведжіню до школ (1997) к споминаным авторам старшой і середнёй ґенерації, сістематічно публіковавшым свої творы главно в літературнім додатку  Народных новинок – Поздравліню Русинів (1995) і в часописі Русин, зачінають ся поступно придавати і молоды авторы, школярі і штуденты, з ініціатівы котрых од кінця 2000 року редакція Народных новинок зачала выдавати  кварталник про русиньскы діти і молодеж під назвов Русалка. Окрем публіцістічных робот, в ній ся зачінають обявляти молодежны поетічны і прозаічны творы, але і переклады  літературных творів переважно зо словеньского языка.

Бісідуючі о уровни літературного процесу Русинів Пряшівщіны треба підкреслити, же не быти розлічных языковых вплывів і орьєнтацій, як наслідку політічных вплывів сусідніх країн, література Русинів Словеньска в сучасности бы ся могла пышыти омного бівшым чіслом авторів а самособов і высшов умелецьков уровнёв. Но наперек тяжкій сітуації і стаґнації розвитку літературы в русиньскім языку, котру розвиваючому ся літературному процесу з 20. років 20. ст., потім в часі лібералізації сполочности в 60-х роках, наслідно завдав період „будованя соціалізму і комунізму“, аґресівно придусившый спробы о возроджованя русиньского народа і языка, народноязычна русиньска орьєнтація вытримала і пережыла, глядаючі і находжаючі силну опору як у фолклорній народній творчости, так в реліґійно-церьковній писменности в русиньскім языку, якы мали од давна довгу традіцію меджі Русинами. Зато є лем природне, же першы тзв. народны авторы – Іван Жак на Спішу, Іван Новак на Маковіці, Марія Дуфанцёва у Пряшові, Юрко Колинчак на Снинщіні, Николай Горняк на Лабірщіні – творили в тій традіції. І хоць не каждому з них ся пощастило книжно выдати свої творы, але они вшыткы створили тот зародок, з котрого в повойновых часах, окреме од 60-х років 20. ст., выросли і розвинули ся писательскы поетічны самородкы, з  творчости котрых быв выданый колектівный збірник під назвов „Зелений віночок, червоні квіточки“ (1965).

На літературну творчость старшого поколіня надвязовали далшы, уж высше споминаны поеты і писателі, зачінаючі свою літературну путь аж в повойновых роках. В їх творчости ся уж выразніше проявлять амбіція літературно ся выділити меджі своїма сучасниками: є в них бівша снага освоїти собі теорію творіня літературных жанрів на основі освіты і особного інтересу к літературі (Іван Родак: Дашто за дашто). „Од такой літературной роботы быв уж лем крок к літературній творчости на професіоналній уровни, котра  у Русинів зачала взникати в 60 – 70-х роках 20. ст.“ (Хома, 2000). Спомеджі выданых творів в народнім языку, але в українізованій подобі, того часу можеме спомянути: антолоґію „Карпати піснею вчаровані“ (1974), персоналны збірникы: Івана Жака „Маковицькі нути“ (1960), Юстины Матяшовской „Орябинський вінок“ (1975), Николая Гвозды „Маковицькі дзвіночки“ (1976), Юрка Колинчака „Підвигорлатська бистрина“ (1977), Анны Галчаковой „Окрилені мрії“ (1978) і  Балады (1984).

Література Русинів Словеньска свого повного возроджіня зазнає в новій політічній сітуації по 1989 році, коли ся мінять условія розвитку і про Русинів як етнічну меншыну в Чесько-Словеньскій федератівній републіці, од 1993 року  в самостатній Словеньскій републіці. Вдяка фінанчній підпорі штату книжной продукції  літературы Русинів, выходять на світло новы збірникы поезій і прозовы творы дакотрых старшых авторів (А. Галґашова, Ш. Смолей, Н. Гвозда), але і новых, котры переходять з україньского, (велико)руського або словеньского языка на язык русиньскый. Тоту трансформацію поважують за природну в сучасній етапі розвитку културы Русинів і ініціують в 2001 р. зрод писательской орґанізації – Сполку русиньскых писателів Словеньска. Спомеджі них треба спомянути в першім ряді поетів і прозаіків: Штефана Сухого (Штефан Сухый є автором штирёх книжок в русиньскім языку, збірників поезій Русиньскый співник (1994), Енді сідать на машыну вічности (1995) і Аспірін (2005), збірника повідань Як Руснакы релаксують (1997) і стишковой книжкы з нотами про основны школы з навчанём русиньского языка – Азбукарня (2004);  Юрка Харитуна (Гуслі з явора, 1995), прозаічку Марію Мальцовску (Марія Мальцовска є авторков трёх збірників повідань в русиньскім языку: Манна і оскомина (1994), Під русиньскым небом (1998), Русиньскы арабескы (2002) і книжкы приповідок про діти Приповідкова лучка (1995), приповідкы з котрой в р. 2000 были выданы і на маґнетофоновій казеті), і байкаря Миколая Ксеняка (Миколай Ксеняк є автором книжок: О Камюньскых майстрах   (1994), Біда русинів з дому выганяла (2002) і збірника баёк – Выбраны байкы (2002). Суть то авторы, котры творять літературу професіоналной уровни, яка може конкуровати іншоязычній літературі. Їх творы ся часто інтерпретують на русиньскых декламаторьскых фестівалах, чітають і драматізують в Словеньскім розгласі в Кошіцях і в Братіславі,  рідше в Театрі А. Духновіча в Пряшові.

Центром увагы сучасных русиньскых писателів суть проблемы чоловіка, села, етніка, материньского языка, але і філозофічны роздумы над бытём в сучасній економічно нелегкій добі, народны традіції, церьков, народны ремесла. Вдяка приступности языка у своїх чітателів здобывають сімпатії а вдяка якости твореных літературных жанрів суть перекладованы до іншых языків і публікованы в словеньскых і загранічных періодіках. Доднесь троє найліпшы зо сучасных  русиньскых авторів Словеньска: М. Мальцовска (1999), Ш. Сухый (2000) і М. Ксеняк (2003) были оцінены престижнов Літературнов преміёв Александра Духновіча уділёванов Карпаторусиньскым научным центром в США за найліпшу книжку оріґіналной русиньской літературы.

1. 6  Конфесійна сфера

Порозуміня сучасной позіції русиньского языка в даній сфері выжадує холем мінімалны знаня з історії Русинів. Їх высше тісячрічна екзістенція в підкарпатьскім реґіоні была позначена на полі реліґійнім выходным обрядом і церьковнославяньскым літурґічным языком, котрый в практічній реалізації ся подля потребы доповнёвав містнов говоровов лексіков а в такій подобі в 19. і зачатком 20. стороча ся вжывав і на едукачны цілі. В меджівойновім періоді ся на высшых ступнях школ зась преферовав язык (велико)руськый, в котрім ся выучовали і одборны предметы. Хоць таке рішіня ся віділо в тім часі достаточне, бо плекало традічный дух „руськости“ у містного жытельства, предці лем не успокоёвало вшыткых, бо вопрос штандартного комунікатівного средства, выбудованого на базі жывой речі містного жытельства ся тым не вырішив, лем ся оддалив, як знаме, о дакілько десятьріч пізніше.

Так як новов надіёв про народностный жывот Русинів в минулости быв взник першой Чеськословеньской републікы з припоєнов Підкарпатьсков Русёв, так конець тых надій положыв далшый розвой в рамках ЧСР, але главно нескоршы войновы події, наступ комунізму, ліквідація Підкарпатьской Руси, українізачный і православізачный процес. Заказ Ґрекокатолицькой церькви в роках 1950 – 1968, котра через окремы особности підпоровала народностны снагы Русинів в минулости, неґатівно позначів народностну свідомость жытельства. Новов надіёв про Русинів было єй обновліня в 1968 році, але сучасно скламанём было, же в тім часі уж суть слідны тенденції церьковной єрархії к зміні літурґічного языка з церьковнославяньского на словеньскый, котрый ся спочатку завів до словеньскых сел а поступно і до русиньскых, т. є. з перевагов жытелів бісідуючіх дакотрым з містных діалектів. Хоць переважна часть вірників не была згодна з тым процесом, але протів рішіня священиків підпорованых церьковнов верьхностёв не змогла ніч, наопак, односно пасторачных потреб, як чітаня євангелій, выучованя реліґії, выслугованя святостей, піддавали ся тиску словакізації, бо дана сфера собі выжадовала і выжадує зрозумілый  язык. Кедь возьмеме до увагы тогочасну політічну і народностну сітуацію – заказана русиньска народность, абсенція кодіфікованого русиньского языка, насилна українізація а наслідно і словакізація школства Русинів, і тыма факторами до великой міры ослаблена народностна свідомость Русинів, не мож ся  чудовати, же словакізачный процес проґресовав барз скоро і одпор людей перед ним слабнув. Але і наперек силному тиску, русиньскы вірници у бівшій части ґрекокатолицькых фарностей были способны заховати собі старославяньску літурґію. Хоць даґде з меншыма словеньскыма частями, але первістна літурґія ся доднесь утримала в приближно 150 ґрекокатолицькых селах.

Даный став ся подарило заховати і вдяка  реалізації пасторачной практікы в материньскім языку русиньскім, котра ся вяже з меном отця Франтішка Крайняка, душпастыря в Меджілабірцях (1985 – 2006). З ёго ініціатівы іщі зачатком 80. років 20. стороча ся при лабірьскій парохії сформовав колектів перекладателів, якый зачав робити на перекладах Катехізму і Євангелій і Апостолів на неділі і свята цілого року. Кедьже в тім часі русиньскый язык іщі не быв кодіфікованый, перекладателі собі про властны потребы створили основны ґраматічны правила і прияли прінціп выужываня слов зо вшыткых діалектів Русинів северовыходного Словеньска, причім за основу взяли діалекты Лабірщіны. Першым плодом роботы колектіву перекладателів быв саміздат Малого ґрекокатолицького катехізму про русиньскы діти (1982) і  Апостолы (1985) і Євангелія   на неділі і свята цілого року (1986), якы священици згодны з розвоём пасторачной практікы в русиньскім языку зачали практіковати. Тот момент ся стрітив з позітівнов реакціёв вірників, што было мотіваціёв к далшым перекладам. Зо схвалїнём єпіскопства поступно книжно вышли: Малый ґрекокатолицькый катехізм про русиньскы діти (1992), Молитвеник св. ружанця (1992), Євангелія і Апостолы на неділі і свята цілого року (1999), Євангеліє од св. Йоана (2003).

Інакше зареаґовала церьковна єрархія, котра барз оддалёвала уділіня писомной згоды, імпріматуру, на хоснованя перекладів. Імпріматур на Апостолы і Євангелії єпіскопство дало аж в 1997 році, значіть 11 років по зреалізованю перекладів. Прічінов одтягованя могло быти побоёваня ся з того, же кедь ся споминаны переклады зачнуть хосновати офіціално в літурґії, русиньскый язык ся так двигне на уровень літурґічного языка, а тот факт отворить путь новым пожадавкам на  росшыріня сфер фунґованя русиньского языка в пасторачній практіці – на полі катехетічнім і літурґічнім. Наконець ся так ай стало і під тиском священиків і вірників церьковна єрархія мусила уступити.

К позітівным змінам церьковной єрархії в одношіню к пасторачній практіці в русиньскім языку доходить аж тогды, кедь ся зачали рішати проблемы Русинів в цівілнім жывоті по році 1989, по кодіфікації русиньского языка в 1995 році і ёго поступнім заводжованю до окремых сфер жывота даной меншины: уж в 2002 році тогдышній єпіскоп Ян Гірка дав імпріматур на переклад Євангелія од св. Йоана, а новый єпіскоп Пряшівской єпархії Ян Бабяк, декларуючі охоту рішати холем дакотры з пожадавок Русинів – у 2003 році установив про русиньскых ґрекокатоликів вікаря (василіана Петра Павла Галька), при Літурґічній комісії єпіскопства створив літурґічну русиньску секцію і поволив обновити русиньску церьковно-културну орґанізацію Общество св. Йоана Крестителя (2003), діятельство котрой  є заміряне тыж на підпору розвоя русиньского языка і пасторачной практікы в нім посередництвом властных выдань. Членове общества суть сучасно і членами перекладательского колектіву, котрый закінчів роботу  над далшыма шестёма перекладами (Малый требник, Акафіст ку священомучітелёви Палвови Петрови Ґойдічови, Молебень ку священомучітелёви Василёви Гопкови, Крестна дорога, Молитвенник Радуйте ся в Господі, Выбраны літурґічны часткы, Євангеліє од св. Лукы і св. Марка, Євангеліє од св. Матфея), котры будуть мусити перейти процесом схвалёваня Літурґічнов комісіёв, єпіскопом і Выходнов конґреґаціёв церьквей в Римі. Кедьже є то сам по собі барз довгый процес, а беручі до увагы кількость предложеных перекладів, подля одборників, може потримати і 10 років. До того часу, покы не буде зробленый і схваленый комплетный переклад Святого Писма, єпіскопство у 2003 р. приступило, подля слов дакотрых священиків, ку рештрікчным крокам односно розвоя пасторачной практікы в русиньскім языку, напр. хоснованя  Євангелія в русиньскім языку поволило лем дочасно у выділеных парохіях, а аж до схваліня офіціалных літурґічных текстів заставило вжываня робочой формы перекладу Требника. Русины і їх священици з Выбору русиньскых ґрекокатолицькых священиків Пряшівской єпархії остро протестовали протів такому рішіню єпархії, дожадуючі ся одкликаня з функції лем перед півроком (в маю 2003 р.) установленого вікаря (порів. Плїшкова, 2006), якого обвинили з іґнорації потреб Русинів в конфесійній сфері, бо фунґованя русиньского языка в пасторачній практіці од самого початку звязують з вопросом захованя етніка  як такого. Сучасно указали на аналоґічну сітуацію вжываня словеньскых перекладів од 1968 року, схваленых лем єпіскопом, і пропонують такый самый поступ заховати і при русиньскых перекладах. В довгім чеканю відять небезпеку далшой словакізації  выходного обряду і далше однароднёваня Русинів.

В сучасности на Словеньску русиньскы переклады в пасторачній практіці хоснує коло 20 душпастырів Пряшівской Ґрекокатолицькой єпархії з Выбору русиньскых ґрекокатолицькых священиків (порів. Plišková, 2004), але  в приязных штруктуралных условіях бы їх могло быти коло 40. Може бы пасовало поставити вопрос: чом так мало? Одповідёв є: слаба народностна свідомость абсолвентів теолоґії, у формації котрых абсентує приправа на пасторацію в народностно змішаных реґіонах або в реґіонах з домінанціёв меншынового, в данім припаді русиньского материньского языка, і стриманость церьковной єрархії в дінаміці заводжованя русиньского языка до пасторації. Обща практіка говорить, же там, де уж раз ся завела пасторація в языку словеньскім, правдоподобность навернутя к русиньскому є мала, так само як і пестованя народной свідомости там не є на адекватній уровни, наопак проходить там дінамічнішый асімілачный процес.

Але через вшыткы уведжены проблемы, пасторачна практіка в русиньскім языку уж має на Словеньску положены церьковны і сполоченьскы фундаменты, но єй перспектіва буде залежати од того, до якой міры толерантно ся к ній буде ставляти церьковна єрархія. Подля Выбору русиньскых ґрекокатолиькых священиків, залежность од дачіёй волі бы ся дала вырішыти через властну церьковну штруктуру і цілену языкову приправу будучіх священиків про народностно змішаны реґіоны. Покы іде о штруктуру, Выбор русиньскых ґрекокатолицькых  священиків выходить зо штатістікы посліднёго списованя людей, в котрім к русиньскому материньскому языку на Словеньску ся приголосило 35 000 ґрекокатоликів, причім в 103 селах собі материньскый язык русиньскый увело высше 50% жытелів. Якраз з тых сел за приязных условій бы ся дав створити основный тіп церьковной штруктуры – вікаріат, котрый бы уж быв способный у своїх парохіях розвивати пасторацію в русиньскім языку і выховлёвати священиків. А кебы ся даколи в будучности, наприклад, зреалізовала думка фінанцованя церькви в залежности од кількости вірників і приближно на 500 – 600 вірників бы припав єден священик, 35 000 русиньскых ґрекокатоликів бы мало право на фінанцованя 50 – 60 русиньскых священиків, што бы было неоцінимым приносом к захованю етнічной културы, языка, школства, народной свідомости Русинів, але і народностного духа в даній церькви выходного обряду.

При выхові будучіх ґрекокатолицькых священиків-родолюбів, подля нас, вызначну роль бы могло мати заведжіня русиньского языка як навчалного предмету на богословскій факулті, а в семінарії установліня священика, одповідного за формованя будучіх русиньскых священиків. З властной скусености знаме, же богословці-Русины проявують інтерес о выучованя русиньского языка од року 1999, коли на Пряшівскій універзіті в рамках Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків взникло Одділіня русиньского языка і културы. Винов людьского і технічного фактора к реалізації того інтересу не дошло.

За увагу стоїть спомянути тыж пасторачну практіку другой церькви выходного обряду на Словеньску, вірниками якой суть переважно Русины –  православной. Православна церьков, выходячі з історічного контексту, ортодоксно ся доднесь притримує  церьковнославяньского языка в літурґії (з вынятком Михаловского єпіскопства, яке практікує язык словеньскый). Офіціалне заведжіня русиньского языка до церьковного жывота і пасторачной практікы, подля  слов дакотрых єй представителів, бы ся класіфіковало як політічный крок. Выходячі з історії,  православна церьков є  звязана уж з єднов вызначнов політічнов лініёв – проукраїньсков, причім єй актуална позіція односно етніка, яке обслугує, є неясна. Наісто єй чітательность комплікує і факт, же при навчаню реліґії і в публікаціях преферує язык словеньскый. Наперек тому, в пасторачній практіці дакотры єй священици-Русины, главно  в проповідях, материньскый язык вірників акцептують. Але є правда, же офіціално Православна церьков ніґда не явила інтерес о заведжіня материньского языка русиньского своїх вірників до пасторації, так як то видно у части ґрекокатолицькых священиків.

На основі даных фактів мож лем проґнозовати языкову будучность Православной церькви на Словеньску: подля нас, кедь в пасторації не прийме русиньскый язык, што бы было лоґічным кроком, кедь єй робота ся концентрує переважно на русиньске жытельство, може ся стати, же мертвый церьковнославяньскый язык, якому переважна часть вірників, а молода ґенерація окреме,  не розумить, тяжко в пасторації утримле, і скоріше або пізніше ся стотожнить з языком словеньскым, подобно як то уж зробила у своїх публікаціях. І хоць церьков ся в історії звязує з політічнов проукраїньсков лініёв, выходячі з актуалной сітуації, думаме собі, же говорити о перспектівній пасторації в україньскім языку меджі Русинами на Словеньску є беспредметне. Русины скоріше бы привітали, якбы єрархії обидвох церьквей выходного обряду, підпорованых штатом, якый офіціално акцептує 12 етнічных меншын і їх материньскых языків, дослідніше зачали акцептовати народностный вывой в рамках етніка, з якого мають вызначне проценто вірників, а так само як  бы вєдно зо своїма теолоґічыма факултами зачали раціоналніше роздумовати нелем о властній інштітуціоналній перспектіві, але тыж о перспектіві етнічной меншыны, яку суть оддавна покликаны обслуговати.

1. 7  Школьска сфера

Русиньскый язык є заведженый до освітного сістему в СР од школьского року 1997/98, коли ся выучованя русиньского языка зачало на І. ступню основной школы. До того часу на Словеньску не были ниякы формы языковой приправы школярів в русиньскім языку. Русиньске, респ. в традічнім розуміню, „руське“ школство ся роспало не винов Русинів в 1953 році внаслідку насилного адміністратівного засягу. Традічны „руськы“ школы были замінены україньскыма школами, але їх кількость ся поступно значно зредуковала: покы в школьскім році 1966/67 было 58 україньскых школ з 5 154 школярями, в шк. р. 1985/86 то было лем 19 школ з 1 343 школярями а в році 1996 10 школ зо 700 школярями (порів. Ванат, 1992). Прічінов такого выразного занику україньскых школ быв факт, же переважна часть Русинів не прияла україньскый язык на свій материньскый, а зато ся радше переорьєнтовала на школы з навчалным языком словеньскым. З цілём заставити дінамічну словакізацію Русинів на Словеньску, обновеный на зачатку 90. років 20. ст русиньскый рух меджі своїма першорядыма проґрамовыма цілями поставив обнову русиньского народностного школства. В нім видить „ґаранцію захованя і розвоя народностной і языковой ідентіты Русинів“ (порів. Magocsi, 1996).

Треба повісти, же представителям русиньского руху ся од року 1989 подарило зреалізовати вырішалны крокы, котры вели к тому, же діти, родічі котрых ся голосять к русиньскій народности, мають можность ся учіти русиньскый язык. Русиньска оброда од початку своёй екзістенції (1990) пожадовала, жебы ся в 1. – 4. класі основных школ і в матерьскых школах у выховно-педаґоґічнім процесі не вжывав україньскый язык, але русиньскый. Хоць спочатку ся говорило о коордінованю того поступу з проукраїньсков орґанізаціёв „Союзом Русинів-Українців“, бо у высшых класах ОШ ся уважовало з переходом на выучованя україньского або руського языка (порів. Stanovisko, 1999), але первістны пропозіції ся часом модіфіковали у звязи з поступнов профілаціёв проґраму русиньского руху на Словеньску і в цілосвітовім контексті, дожадуючого ся узнаня Русинів як самостатного етніка і створіня норматівного русиньского языка. Кодіфікація русиньского языка на Словеньску в 1995 році ся стала основным крітеріём заведжіня материньского языка Русинів до освітного сістему в Словеньскій републіці.

 Уведжіню русиньского языка до практікы передходило выробліня основных документів: двох концепцій, выготовленых в 1996 році Штатным педаґоґічным уставом в Братіславі, деташованым центром в Пряшові (автор: доц. ПгДр. Василь Ябур, к. н.) і схваленых Міністерством школства СР (1996):

1. Концепції выучованя русиньского языка як материньского в основных школах з выучованём русиньского языка (Koncepcia vyučovania rusínskeho jazyka ako materinského na základných školách s vyučovaním rusínskeho jazyka), і

2. Концепції школованя дітей обчанів Словеньской републікы русиньской народности (Koncepcia vzdelávania detí občanov Slovenskej republiky rusínskej národnosti).

В навязности на них в трёх етапах взникли і далшы потрібны школьскы документы: в першій етапі – Учебны основы русиньского языка і літературы про 1. – 4. класу основной школы (ОШ) з навчанём русиньского языка (1997) і Учебны планы про 1. – 4. класу основной школы з навчанём русиньского языка (1997),  в другій етапі учебны основы і планы про 5. – 9. класу ОШ (2000),   а в третій етапі учебны основы і планы про штирірічны ґімназії з навчалным языком русиньскым і з выучованём русиньского языка (2002).

Перша концепція – Концепція выучованя русиньского языка як материньского в основных школах з выучованём русиньского языка, значіть концепція предмету русиньскый язык, становлять і характерізує шпеціфікы освоёваня русиньского языка, прінціпы, цілі і обсяг выучованя, етапы освоёваня языка і годинову дотацію. „Основа концепції спочівать в орьєнтації обсягу выучованя на комунікатівно-праґматічны цілі з такым заміром, жебы выслідком школьской освіты было освоїня языковой сістемы русиньского языка в комунікатівных діятельствах“ (порів. Jabur, 1996). Автор В. Ябур выходив з того, же главным цілём навчаня  не суть языковы сістемовы (т. з. ґраматічны) правила, але володіня речовыма актівностями, т. з. же концепція выучованя русиньского языка была поставена на інакшій філозофії, як было звыком у материньскых языків: звычайно ся у материньскых языків выходить з аналітічно-сінтетічной і еврістічной методы, але в припаді русиньского языка ся за основу взяла комунікатівна метода, котра є найужываніша в сучасности при выуці чуджіх языків. То значіть, же і учебны основы суть конціпованы в згоді з комунікатівным прінціпом і вікуприступностёв так, же в 1. – 4. класі ОШ домінує індуктівный приступ і устный прояв над писомным, в 5. – 8. класі є індуктівный і дедуктівный приступ в приближній рівновазі, так само як устный і писомный прояв. Выходячі з прінціпу комунікатівности, концепція не одділює языкову часть од слоговой, а тыж чітаня од остатніх речовых чінностей.

Концепція предмету за основный ціль выучованя русиньского  языка в ОШ становлять освоїня списовной подобы материньского русиньского языка в споїню з выразным розвинутём речовых способностей. З уведженого основного ціля вытікають і частковы цілі, якы мають школярі досягнути нелем в єднотливых класах, але і з цілкового погляду подля єднотливых комунікатівных способностей (слуханя, говоріня, чітаня і писаня).

Обсягом выучованя русиньского языка в ОШ, подля концепції, є главні сістематічне учіня ся продуктівных і рецептівных комунікатівных актівностей в устній і в писомній формі і формованя языковых навыків на основі освоёваных языковых компонентів: т. є. высловности, правопису, словной засобы, ґраматічных і штілістічных знань.

В згоді зо шпеціфікаціёв учіня ся комунікатівных способностей,  учебный процес русиньского языка концепція діференцує до трёх етап:

1. передазбуковой (1. і зачаток 2. класы ОШ), про яку є характерістічный розвой устной речі,

2. азбуковой (2. і зачаток 3. класы), цілём котрой є формованя початочных способностей і навыків чітаня і писаня, як і далшый розвой устной речі,

3. поазбуковой (3. і 4. класа), в якій ся реалізує розвой парціалных языковых навыків (высловностного, лексікалного і ґраматічного) а сучасно і навыків звязной бісіды (монолоґічной і діалоґічной, устной і писомной).

 

Концепція пропоновала двоякый варіант дотації годин предмету русиньскый язык і література:

 

1. предмет ся зачнe учіти од 1. класы по дві годины а од 2. до 8. класы по 3 годины тыжденно, або

2. предмет ся зачнe учіти од 2. класы по дві годины тыжденно.

В праксі ся од самого зачатку заужывав другый варіант, бо очівісно ся мерьковало на потенціалны псіхолоґічны барьєры дітей при выучованю нараз двох тіпів писма (латинікы і азбукы) в першій класі. То є єдно з вызначных шпеціфік выучованя русиньского языка як материньского. Другым є реалізація у выучованю порівнюючого словеньско-русиньского аспекту. Звычайно ся при выучованю іншых языків бере до увагы  материньскый язык, бо іншый язык ся діти учать під зорным углом материньского языка. При выучованю русиньского языка не є тот процес тіпічный, бо діти мають уж скоріше зафіксованы многы языковы явы словеньского языка, што може позітівно, але і неґатівно вплывати на выучованя материньского русиньского языка. Тот момент ставлять до шпеціфічной сітуації ай учітелів русиньского языка, на якых ся кладуть высшы професіоналны крітерії – мусять мати добру представу о контактных пунктах обидвох языків і адекватно їх выужывати в практіці. З другого боку, концепція учітелів застерігать в мірі вжываня словеньского языка при выучованю русиньского: „Хоснованя словеньского языка при выучованю русиньского языка не мать быти барз часте, але скоріше рідше і обачливе“ (порів. Jabur, 1996).

Концепція предмету русиньскый язык положыла основный фундамент про выучованя материньского языка Русинів в словеньскых школах. Єй  дослідна реалізація бы мала припомочі утриманю і пестованю народной ідентічности окремой мінорітной културы Русинів, але главно к утриманю і розвою языка предків, вжываня якого в списовній подобі в школі поступно отворило простор про далше росшырёваня функції языка русиньского етніка, про росшырёваня русиньскобісідного простору в розлічных сферах общественного жывота, выкликало природну потребу вернути ся к частішому вжываню русиньского материньского языка главні в родиннім жывоті і к поступному збогачованю словной засобы русиньского списовного языка. За приязных условій тото бы могло сперти одумераня основного жрідла про літературный язык – природных, жывых русиньскых діалектів, жывой бісіды. Властно, то было єдным з основных цілів  цілого возродного руху Русинів по році 1989, котры найбівшы надії на успіх свого новозачатого народноідентіфікачного процесу вкладали  і вкладають до выучованя русиньского языка на вшыткых ступнёх школ.

Уведжіня до школьского сістему материньского языка Русинів управлёвала друга концепція – Концепція школованя дітей обчанів Словеньской републікы русиньской народности, яка выходила з основных прінціпів алтернатівной освіты і сполоченьской пожадавкы на освіту в материньскім языку. Подля нёй, выучованя русиньского языка ся мало зачати од матерьскых школ (дале МШ) з выховным языком русиньскым, котры мали взникати на основі жадостей родічів. Хоць предположіня к тому на северовыході Словеньска были і суть, затоже в многых селах з перевагов по русиньскы бісідуючого жытельства ся як выховный язык в МШ паралелно зо словеньскым вжывать тыж русиньскый, офіціално в СР доднесь не екзістує ани єдна МШ з выховным языком русиньскым. За неповніня той концепції можуть так родічі, як і компетентны інштітуції, якы даному проблему не приділюють достаточну увагу і не тримлять за важне такый крок реалізовати. Внаслідку того діти родічів СР русиньской народности ся в сучасности выховують, так як і до року 1989, в МШ з офіціалным выховным языком словеньскым або докінця україньскым, хоць в общім ся знає, же тот практічно фунґовав і перед роком 1989 максімално в єдній МШ – в Пряшові. Думаме собі, же є то проблем, котрым бы ся мали занимати і зряджователі школок, т. є. Сільскы уряды, главно в селах з перевагов по русиньскы бісідуючого жытельства. Даный став очівісно корешпондує і з неприязнов сітуаціёв при выхові педаґоґічных працовників про МШ в реґіонах з домінанціёв по русиньскы бісідуючого жытельства. Хоць тота концепція в своїх перспектівных замірах раховала з їх приправов в рамках дакотрой середнёй педаґоґічной школы в Пряшівскім краю, але ани в тім пункті ся єй цілі наповнити заты не подарило.

Прецізніше ся  Концепція реалізовала в сфері основных школ (дале лем ОШ). Становлёвала – на базі інтересу родічів – в ОШ створити класы, респ. ґрупы з навчанём русиньского языка, де бы ся вшыткы предметы, окрем материньского языка, учіли в языку словеньскім в згоді з пропонованыма учебныма планами.

Перед тым, як выучованя русиньского языка было уведжене до школьского сістему, в СР ся реалізовали дві сондованя інтересу родічів. Перше в 1994 році было заміряне на становліня інтересу о выучованя в 2. класі ОШ. Реалізовало ся посередництвом представителів Русиньской оброды і єй членьской базы. В тім часі інтерес о выучованя русиньского языка мало 251 школярів. Друге, деталніше сондованя проходило зачатком 1996 року посередництвом Школьскых справ выходного Словеньска там, де подля списованя людей з 1991 року была найбівша концентрація русиньского жытельства – в окресах Бардіёв, Гуменне, Свідник, Пряшів, Стара Любовня, Вранов над Топлёв. Сондованя было розділене на дві части:

1. становліня інтересу родічів при записі дітей до 1. класы ОШ, при котрім родічі были інформованы о можности заведжіня русиньского языка до ОШ,

2. становліня інтересу родічів уж школоповинных дітей од 2. по 8. класу ОШ.

Выслідкы сондованя указали, же в 47 селах і містах в 57 ОШ мало інтерес о выучованя русиньского языка 582 школярів, з чого выплынула потреба тісной сполупрацы Міністерства школства СР зо Школьскыма справами при гляданю реалных можностей заведжіня русиньского языка до ОШ. 12. юна 1996 в Бардіёві была робоча стріча заміряна на рішіня орґанізачно-педаґоґічных проблемів заведжіня предмету русиньскый язык і література до ОШ. Выходячі з нерівномірного інтересу в селах і в ОШ, были прияты слідуючі крітерії:

а) завести предмет русиньскый язык і література лем на І. ступінь ОШ, бо про тот были выданы і приправены на Школьскых справах учебникы (Букварь русиньского языка про 2. класу ОШ (автор Ян Гриб), Чітанка в русиньскім языку про 2. класу ОШ (Я. Гриб), Правила русиньского правопису (Василь Ябур), Орфоґрафічный словник русиньского языка (Юрій Панько і кол.), Словник лінґвістічных термінів (Ю. Панько),

б) створити класу в рамках єдного річника або інтеґровану ґрупу з річників І. ступня в мінімалній кількости 6 школярів,

в) кінцём авґуста або зачатком септембра (1996) зорґанізовати одборно-методічный семінарь про учітелів, котры мають інтерес учіти предмет русиньскый язык і література.

На основі приятых крітеріїв і высше споминаных сондовань і по схваліню основных школьскых документів (учебны основы, учебны планы) русиньскый язык ся міг зачати учіти в 12 ОШ (в Гуменьскім окр. в Збою, в Меджілабірьскім окр. в ОШ на ул. Коменьского і Духновічовій, у Свідницькім окр. в ОШ на ул. 8. мая в Свіднику, в ОШ в Ладоміровій і в Гаваю, в Старолюбовняньскім окр. в ОШ на ул. Коменьского, Левоцькій і Штуровій в Старій Любовні, в ОШ в Шаріськых Дравцях і в Чірчу, а у Врановскім окр. в ОШ в Руській Порубі). Але практічне рішіня проблему в реалности не было аж таке успішне як сіґналізовало сондованя, бо русиньскый язык у школьскім році 1997/98 ся зачав учіти наконець лем в 4 ОШ в двох містах – в Меджілабірцях і в Свіднику, што прямо корешпондовало з вплывом културно-освітной роботы Русиньской оброды в тых реґіонах, яка ту мала вызначну членьску базу. Анґажованость єй окремых членів ся наконець стала вырішална як при взнику далшых основных школ і ґімназії з навчанём русиньского языка, так і высокошкольской інштітуції Інштітуту народностных штудій і чуджіх языків на Пряшівскій універзіті (дале ПУ) з Одділінём русиньского языка і културы (1999).

В сучасности ся предмет русиньскый язык і култура як неповинный учіть в 9 основных школах (в окр. Меджілабірці в ОШ на ул. Коменьского і Духновічовій в Меджілабірцях, в ОШ в Радвані над Лабірцём, в окр. Свідник в Церьковній ОШ св. Юрія і в ОШ на ул. Централній у Свіднику, в ОШ в Шаріськім Щавнику, в окр. Стропків в ОШ в Колбівцях, в окр. Снина в ОШ в Стащіні, Пчолинім і в ОШ на ул. 1. мая в Снині) і в ґімназії в Меджілабірцях, як повинный в 1 ОШ (Шаріськый Щавник), а як проглублена форма штудія – на ПУ. Найчастішым проблемом, якый навчаня од самого зачатку спроваджать, є недостаток кваліфікованых педаґоґів, бо аж од шк. р. 2003/2004 до практікы приходять першы абсолвенты ПУ кваліфікованы і про даный предмет. Споминана некваліфікованость ся доднесь рішить орґанізованём курзів русиньского языка про учітелів ОШ і середніх школ почас літніх вакацій раз за два рокы, орґанізаторами якых суть Штатный педаґоґічный устав в Братіславі і Методічно-педаґоґічный центер в Пряшові.

Шпеціфіков дотеперішнёго навчаня русиньского языка є то, же як материньскый язык – з єдиным вынятком – ся учіть лем як неповинный предмет, зато на нёго не ходять ани вшыткы учні той самой класы. Такый є выслідок рішіня переважной части родічів школярів, бо подля другой концепції, выучованя русиньского языка – і хоць є то материньскый язык Русинів, к якому ся приголосили слободно – ся має реалізовати на прінціпі добровольности, жебы ся не повторёвали хыбы з насилного заводжованя україньского языка в 50-х роках 20. стороча, якы серед русиньского етніка суть жывы і в сучасности. Хоць в тім часі ся насилно заводжовав про Русинів їм незрозумілый язык в позіції материньского, псіхолоґічный момент добовольности при заводжованю до школьского сістему русиньского языка має вызначну роль. А як основный прінціп ся заховав і при іновації первістных школьскых документів, бо і в актуалных учебных планах про ОШ є выучованя русиньского языка можне в трёх варіантах:

1. як неповинного предмета, якый ся буде выучовати, кедь на русиньскый язык ся приголосить мінімално 6 школярів, причім выучованя може проходити в ґрупах сформованых з школярів розлічных клас і річників,

2. як повинного предмета в двойгодиновій дотації тыжденно,

3. як повинного предмета в першых двох річниках в двойгодиновій а в 3.– 4. річниках в тройгодиновій дотації тыжденно.

Подобно про 5. – 9. річникы мож выужывати вшыткы три варіанты, лемже в практіці фунґує лем першый з них. Аналоґічно то є тыж в планах ґімназіалных, де ся тыж реалізує лем варіант першый.

В припаді універзітного штудія, од року 1999 екзістуюча проглублена форма штудія на Пряшівскій універзіті даный предмет класіфіковала до катеґорії повинно волительных, што значіть, же по ёго выбері штудентами ся про них став повинным і творив інтеґралну часть штатных заключных екзаменів; штуденты мали тыж право зволити собі з даного предмету тему діпломовой роботы. Діаметрално інша сітуація настала по акредітації бакаларьского штудійного проґраму Русиньскый язык і література в році 2005, якый од академічного року 2006/2007 Пряшівска універзіта  зачне реалізовати в акредітованых комбінаціях з іншыма штудійныма проґрамами (з руськым, німецькым, анґліцькым, словеньскым языком і літературов, історіёв, ґеоґрафіёв, біолоґіёв, музичнов, образотворчов, фізкултурнов  і набоженьсков выховов на обидвох богословскых факултах в Пряшові – ґрекокатолицькій і православній) в рамках одбору Учітельство академічных предметів. Чекать ся, же в інтересі выховы кваліфікованых учітелів русиньского языка в другій етапі Інштітут реґіоналных і народностных штудій Пряшівской універзіты предложить на акредітацію і проєкт маґістерьского штудія.

Сумарізуючі мож конштатовати, же заведжіня предмету Русиньскый язык і култура до сістему школьского навчаня перед 9 роками собі выжадала неодкладна потреба заставити процес денаціоналізації Русинів і проявленый інтерес родічів школоповинных дітей о выучованя материньского языка. Тот нелегкый процес ся розбігнув з великыма надіями, і подля нас має шансу на потенціалный успіх, але лем тогды, кідь самы Русины і найвысшы орґаны їх етнічных орґанізацій будуть раціонално уважовати над ёго перспектівов а тым ай над перспектівов цілой етнічной меншыны. Бо на основі высше уведженых фактів треба повісти, же русиньскый материньскый язык в порівнаню з далшыма предметами в школьскій практіці в сучасности має лем періферну позіцію. Подля нас, ёго перспектіва буде реалніша, кедь ся в практіці змінить приступ к нёму і з неповинного предмета ся перетрансформує до катеґорії навчаня материньского языка як повинного предмета в школах в реґіонах з над 20-процентнов русиньсков комунітов. Але тот ціль ся дасть досягнути лем путёв сістематічной културно-освітной роботы меджі родічами школярів, бо, выходячі з другой концепції, така трансформація може настати лем з їх згодов. Думаме собі тыж, же сітуації бы помогла ліпша кооперація і сістемовый приступ окремых міністерств, партіціпуючіх на реалізації прав етнічных меншын – Міністерства културы СР і Міністерства школства СР. Але так само концепчніша робота і ліпша кооперація етнічных  русиньскых орґанізацій, в діятельстві якых часто хыбить раціонална селекція меджі пріорітныма і секундарныма народностныма цілями.

ПгДр. Анна ПЛІШКОВА

Література:

1. Фоллріх, М.: Факти з історії української журналістики в Чехословаччині. In: Науковий збірник КСУТ, №. 11, Пряшів 1985.

2. Lipinský, J.: Sebareflexia postavenia a vývoja Rusínov na Slovensku. Niektoré výsledky etnosociologického výskumu na severovýchodnom Slovensku v roku 2002. Prešov 2002.

3. Gajdoš, M. a kol.: Rusíni/Ukrajinci na Slovensku na konci 20. storočia. K vybraným výsledkom historicko-sociologického výskumu v roku 2000. Prešov 2001.

4. Ковач, Ф.: Краєзнавчий словник русинів-українців. Пряшівщина. Пряшів 1999.

5. Калиняк, Я.: Русинам на Словеньску хыбує проґрам і лідер. In: Народны новинкы, XV, ч. 35 – 41, Пряшів 2005, с. 3.

6. Плішкова, А.: Компетенція на зміну внуторной штруктуры высыланя є в руках шефредактора Пряшівского штудія – інтервю з централным діректором Словеньского розгласу в Братіславі, ПгДр. Ярославом Резніком; Професіоналіта на першім місті – інтервю з шефредактором Главной редакції народностно-етнічного высыланя Словеньского розгласу в Пряшові, ПгДр. Войтєхом Бачом. In: Народны новинкы, ХІ, ч. 11 – 14, Пряшів  2001, с. 5 – 6; Самостатне русинске высыланя зась на досяг рукы? In: Народны новинкы, ХІ, ч. 16 – 17, Пряшів,  2001, с. 1 – 2.

7. Плїшкова, A.: Послїдня недїльна літурґія о. Франтїшка Крайняка в Міджілабірцях. In: Народны новинкы, XVI, ч. 27 – 30, Пряшів, 2006.

8. Plišková, A.: Rusínsky jazyk na Slovensku po roku 1989. In: Šutaj, Š. (ed.), Národy a národnosti. Stav výskumu po roku 1989 a jeho perspektívy. Prešov  2004.

9. Хома, В.:Розвиток русиньскої поезії в Словаччині від 20-х до 90-х років ХХ століття. (Нарис іосторії з портретами). Видавництво Спілки словацьких письменників. Братіслава 2000.

10. Ванат, І., Ричалка, М., Чума, А.: До питань післявоєнного розвитку, сучасного стану та перспектив українського шкільницьтва в Словаччині. Додаток до газети Нове життя, ч. 40,  Пряшів 1992.

11. Jabur, V.: Koncepcia vyučovania rusínskeho jazyka ako materinského na základných školách s vyučovaním rusínskeho jazyka. Štátny pedagogický ústav Bratislava, detašované pracovisko v Prešove, Prešov 1996.