Боріс Філан і наш сон о Русинії

Зачну конштатаціёв, котра бы могла быти на самім кінцї моей куртой реакції на єдну телевізну релацію. В днешнїй політічно роздїленій і стабілізованій Европі роздумовати о взнику самостатного штату Русинів є абсурдне, а з погляду многых може і трестугодне.

Шансу мати свою державу Русины промарнили іщі в минулім сторочу, но а дакотры шансы ся просто не повторяють, нукають ся в історії лем раз. Кідь ся попозераме до минулости і оціниме штатотворны амбіції Русинів од часів Корятовіча, мусиме сконштатовати, же Русины ани нїґда в минулости не проявляли даяк выразно амбіції мати сою властну державу. Правдоподобно в натурї Русинів нїґда не были амбіції взяти судьбу до властных рук і реалізовати ся  як державотворный народ, кідь не діпломаціёв і політічныма грами на шаховницї Европы, та бодай силов, то значіть воєньскы, аґресівно. Русин все быв покорный і мірный, рад ся підряджовав діктату дугых народів, все быв в позіції служобника, вірного підданого, котрый в інтересї другых быв здатный боёвати, докінце про другых і положыти властный жывот. В конечнім резултатї так страчав на двоїм історічнім вызнамі, поступно страчав свою гордость, свою тварь, традіції своїх предків а помалы стратив і свою народну ідентіту.

Шкода, же в періодї Духновіча і ёго будительскых актівіт то Русинам невышло, а невышло то ани пізнїше – по 1918 роцї, коли в рамках першой Ческословеньской републікы была шанса вєдно із Чехами і Словаками стати ся штатотворным народом  і в рамках Ческословеньска мати  автономну часть Підкарпатьску Русь. А ани далшый жывот Русинам не давав много оптімізму, „дякуючі“ Гітлерови, але і  Сталіньскій  діявольскій  політіцї, „дякуючі“ западным  моцностям і „дякуючі“  опатерній політіцї Бенеша. Наперек тій нерадостній конштатації і одкликованю ся нелем на неприязень „судьбы“, але часто і на недостаток діпломатічных способностей нашых предків, їх  історічной немогучности, сам сі, холем гіпотетічно  представую Русинів у своїй властній країнї – Русинії а кідь ся з того сна збуджу, завиджу Албанцям в Косові, же выбоёвали свою державу, але і Курдам, Чеченцям, Баскам, Валонам, Фламам і другым малым народам, котры робляти вшытко про то, абы вказали Европі і світу, же і они мають право на екзістенцію... Многым ся то наісто подарить...

Тоты думкы мі ішли головов, кідь єм перед часом слухав релацію Боріса Філана, котрого гостём у штудію быв наш русиньскый актівіста Інж. Ян Ліпіньскый. Шкода, же він не прияв  „гру на Русинію“  Боріса Філана і у своїх одповідях на ёго вопросы о можности вытворіня державы про Русинів вегементно одмітовав таку, бодай лем гіпотетічну представу. Докінце сам Боріс Філан го пасовав до функції будучого міністра Русинії...

Важеный пане Філан, за вшытко, што сьте у своїй релації повіли, хочу ся Вам подяковати, люблю Ваш гумор і дякую Вам за добру пропаґацію Русинів і такым способом. Хочу Вам повісти, холем за себе як Русина, же я бы єм быв наісто гордый, кібы мій народ холем даколи в минулости мав свою властну державу, хоцьлем таку малу і проблематічну, як была Самова ріша, на котру суть вшыткы Словаци горды, або кібы то было холем мале Корятовічове князївство. Кідь нам то не вышло з Підкарпатьсков Русёв, холем о нїй бісідуйме, як о гіпотетічній державі нас Русинів, як о малій Русинії, в котрій бы сьме жыли честно, спокійно, утримуючі і  розвиваючі  свої традіції, пестуючі гордость на нашых предків, бо праві тота гордость і властна достойность нам найвецей хыбує. Русины все знали цінити другых, лем самы собі не знали дати чести. Наконець, вказала то і спомянута релація.

ЮДр. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 28. 3. 2008

Фарізейство в телевізії

В телевізній дебатї „Sféry dôverné“ дня 26. септембра 2007, котра была на тему  Кiрiло–мефодьска традіція в Уставі СР ня неміло несподївав єден із участників дебаты  – кошіцькый екзарха Монс. Мілан Хаутур. Ани раз не спомянув, же найвірнїшыма носителями і шырителями той традіції на выходнім Словеньску  суть Русины і прислушници выходного обряду (ґрекокатолици і православны). Же якраз они уж веце як тісяч років вжывають у своїй літурґії старославяньскый язык і обряд, котрый сі утримали од часів Кирила і Мефодія на Великій Мораві, на роздїл од западной церькви, котра завела латиньскый обряд і западну „віхінґовску“ церьковну традіцію. На векшыну вопросів од позерателїв отець Хаутур не одповів і, на жаль, не выужыв можность, котра ся му нукала (єм пересвідченый, же зато там быв і позваный), перед цілым Словеньском презентовати цінный візантьскый одказ в церькви, котрой є представителём.  Ани ся тому не чудую, бо владыка Хаутур  належить міджі тых  єрархів, котры не підпорують своїх русиньскых вірників, словакізують літурґічны обряды і не барз ся хотять презентовати як Русины, хоць мають і русиньске походжіня.  Єден з позерателїв той релації то правдиво назвав – в бісідї ішло о фарізейство. Лїпше повіджено, о націоналізм, а може і о незнаня історії выходной церькви. На роздїл од Булгарів, Русинів, Сербів і Українцїв ся Словаци пышать чімесь, што їм не належить. Велика шкода, же їх в тім підпорив і ґрекокатолицькый екзарха.

Др. Петро КРАЙНЯК, Пряшів, 9. 10. 2007