|
В часї чеськословеньской штатной справы на Підкарпатьскій Руси карпатьскы Русины мали свою властну народну гімну, котру грали або співали на різных русиньскых културных акціях а з нагоды дакотрых офіціалных штатных подій. Хоць ся так конало на Підкарпатьскій Руси і на Пряшінщінї од зачатку 20-ых років 20. сторіча, але аж в році 1937 влада Чеськословеньска выдала наряджіня о тім, же русиньска гімна ся мать грати або співати на Підкарпатьскій Руси по штатных (чеській а словеньскій) гімнах.
Текст русиньской народной гімны быв „Подкарпатскіи русины / Оставьте глубокій сонъ“ і ёго авторство ся приписує народному будителёви у 19. ст. – Александрови Духновічови. Хоць авторство А. Духновіча не є істе, ку гімнї музику склав Штефан Фенцик у маї 1919 у Празї, де брав участь на офіціалнім засіданю ку вопросу припоїня Підкарпатьской Руси ку Чесьскословенсьску. Мелодію той гімны Фенцик опубліковав у своїй збірці „Пѣсни Подкарпатскихъ русиновъ“ (1921) а наслїдно в аранжованій верзії про штирї голосы з русиньскым текстом а мадярьскым перекладом „Гимнъ карпаторуссовъ“ / „Kárpátorosz himnusz“ (1939). Алтернатівну мелодію походового тіпу співали русиньскы еміґранты в США і єй управа „Podkarpatskiji rusyny: hymn i marš“ (1927) належыть галицькому русофілови Іллёви Тёрохови. Русиньска народна гімна в повойновій комуністічній ерї верейно ся не презентовала, хоць ю співали русиньскы еміґранты в США а по падї комуністічной влады (1989) продовжують ю співати на дакотрых акціях Русины на Підкарпатю і Пряшівщінї.
Популарнішов але є інша мелодія, основы котрой творить найзнамішый вірш Александра Духновіча, котрый ся зачінать словами „Я русин былъ, єсмъ і буду“. Першый раз быв опублікованый у роцї 1851 під назвов „Вручаніе“ , другый раз ся обявиб у 1857 роцї під назвов „Піснь народна русска“. Такой по ёго опублікованю была ку нёму зложена музика (композітор зістав незнамым) і співала ся з нагоды різных подій Русинів уж в часі другой половины 19. ст. Ш. Фенцик опубліковав мелодію на слова „Я русин былъ..“ у своїм зборнику в 1921 роцї а наслїдно ю упртавлёвали: Ілля Тёрох (1927), О. Кизима (1928), Михайло Гоер (1942) і Вінко Жганець (1946, 1996). Тота „друга“ русиньска народна гімна є популарна главно міджі америцькыма Русинами, але є знама і Русинам у Войводині (Сербія) ці лемківскым Русинам у Польску. В часі комуністічной еры гімну „Я русин былъ“ было на Карпатскій Русі заказано співати (з вынятком народного фестівалу в Свіднику в Чеськословенсьску в часї Празькой яри 1968 року). По падї комуністічной влады є презентована на русиньскых акціях на Україні і на Словеньску, хоць не мать офіціалный статус.
Дакілько мелодій ся натілько стали популарныма в дакотрых русиньскых реґіонах, же здобыли поставлїня локалных народных гімн. Таков є міджі Лемками співанка „На Лемківщині“ Ярослава Трохановского на слова Івана Русенка; Ружи, червени ружи“ Якіма Сівча, котра была написана про каждорічный фестівал войводиньскых Русинів – Червена ружа.
Бібліоґрафія: „Національный гімнъ і пртапоръ Подкарпатской Руси“, „ Русскій народный календарь Общества Александра Духновича на годъ 1927“, Ужгород 1926, стор. 147 – 151.
Павел Роберт Маґочій
Карпатьске простопініє є унікатна форма вокалной літурґічной музикы в Карпатьскій Руси. На протівагу богослужебной поліфонічной музикы, котра ся передавала за помочі хору, карпатьске простопіє або „церковноє пініє“, церьковный спів ся співав унісоно вшыткыма парафіанами під веджінём півцёучітеля (дяка, кантора). Коренї карпатьского простопінія мож найти у бізатьскій літурґічній музицї, скомпонованой у 8. ст. Іоанном Дамаскіном, і базуючій на восьмитоновім сістемі. В тім часі як церьков рімского (латиньского) обряду уніфіковала простопініє (ґреґоріаньскый спів), у выходній, бізатьскій церькви находиме різны тіпы простопінія, запаяючі руськый „знаменний“, кієвскый, почаївскый, сербскый і карпатьскый (карпаторусиньскый) спів, знамый як ужгородьскый і мукачевскый спів. Карпатьске простопініє має дакілько сполочных характерістік з іншыма сортами співу тіпічныма про бізатьскы традіції, але призначне є то, же они ся находили під впливом містных русиньскых народных мелодій, ай почас співаня, часто выужываючі гармонічны средства призначны народній творчости.
Церьковный спів ся зачав офіціално култівовати у Карпатьскій Руси у 18. ст. Першыраз ся зачав учіти в Мукачевскій богословскій школї (1744) і в Ужгородьскій ґрекокатолицькій учітельскій семінарії, заложеній 1794 року єпіскопом Андріём Бачіньскым (школьскім заряджіню про приправу канторїв і учітелїв). Приближно в тім самім часі професіоналный музикант, кантор, записователь мелодій – Іван Югасевіч-Склярьскый створив сім рукописных книг церьковной музикы („ірмолої“).
На зачатку мизика про літурґію і іншы службы інтерпретовала ся лем дяком. Але од другой половины 19. ст. єй тексты зачали ся друковати і поступно стали приступны віруючім. Александер Духновіч є зоставителём популарной книгы церьковных гімнів і співів „Хлћбъ души“ (1851), Андрій Поповіч (1809 – 1901) – зборника гімнів про утренї, вечурнї, недільнї службы і святочны службы „Великый сборникъ“ (1866). Як зборник А. Духновіча, так і книга А. Поповіча мали много выдань (наприклад „Хлћб души“ быв перевыданый 11 раз в Европі а дакілько раз у США), што приспіло ку популарізації того тіпу співу і зробило з нёго норму во вшыткых церьквах Карпатьской Руси. Праві тота традіція, веце як будь-котра інша, одлишовала Русинів (як ґрекокатоликів, так і православных) од іншых выходнославяньскых народїв. Парафіалный спів забезпечовав чутя духовного зєднованя, єдночасно даваючі каждому почуток особной радости. Далшов музичнов характерістіков карпатьского співу почас літурґії є завершална мелодія „Амінь“, што ся повторять у веце як 20 богослужебных текстах адресованых Хрістови і Святій Тройцї. Тема „Амінь“ мать різны мелодічны варіації з восьмома тонами у святочных мелодіях.
На конци 19. ст. єпіскоп Юлій Фірцак зоставив дві книгы з цілём уніфіковати простопініє Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії. Выслїдком того быв „Ужгородський пћсенникъ“ (дакілько выдань, 1902 – 1913), котрый мав 180 текстів зоставленых Іваном Сільваём (публіковав ся під псевдонімом Уріїл Метеор). Першым всеохопляющім помічником із карпатьскым простопінієм была книга Івана Бокшая, основов про котру послужыв спів дяка Ужгородьского катедралного собору Осифа Малинича (умер 1910 р.), з назвов „Церковное простопћніе“. Антолоґія Бокшая – Малинича перевыдавала ся дакілико раз і стала сістематічным помічником карпатьского простопінія в Мукачевскій, Пряшівскій, Гайдудорозькій і Крижевацькій ґрекокатолицькій єпархіях, але тыж у бізатьскых (рутеньскых) і в дакотрых православных єпархіях у США, як і в Бізатьскій словеньскій єпархії в Канадї. Додаточны зборникы были опублікованы про бізатьску (рутеньску) ґрекокатолицьку церькву в США Теодором Раціном („Prostopinje“, 1925), Eндрю Соколом („Plain Chant“, 1946; „Basic Chant“, 1955), Вільямом Левкуличом („Byzantine Liturgical Chant“, 1970), Джеррі Джумбом („Marian Humnal“, 1984), Maйклом Словеском („Divine Liturgy of St. John Chrysostom“, 1988, 1998); про Пряшівску ґрекокатолицьку єпархію Штефаном Папом і Нікіфором Петрашевічом („Ірмологіон“, 1970) і Ґеорґіём Бобаком („Піснеслов ілі Еирмологіон“, 1978); про Ужгородьско-мукачевску православну єпархію Федором Копинцём і Дезідеріём Задором („Збірник закарпатських богослужбових церковних піснеспівів“, 1994); і про Крижевацьку ґрекокатолицьку єпархію Йоакімом Холошняём і Маріёв Холошняї („Зборнїк богослужебного розспиву“, 1996).
Поужыта література:
Джеррі ДЖУМБА Павел Роберт МАҐОЧІЙ
Колядкы – ріствяны співы, котры ся співають на русиньскы мелодії. Суть росшырены тыж міджі іншыма славяньскыма і неславяньскыма народами. Їх тексты прославляють народжіня Ісуса. Подля традіції колядкы співали в русиньскых селах як неодємну часть каждорічного ціклу ріствяных обрядїв віфлеємцї (яслічкарї), котры были облечены так, жебы корешпондовали з ріствянима повіданями, ходили з хыжы до хыжы і грали віфлеємскы гры споєны з народжінём Божого сына.
Першы друкованы тексты русиньскых колядок объявили ся в зборниках русиньскых реліґїйных і духовных співів, котры зачали выходити на кінци 19. ст. Міджі першы зборникы присвячены шпеціално тому жанру і надрукованы про потребы Мукачевской ґрекокатолицькой єпархії, належали „Коляды, або пісні на рождество Христове“ (1936, передрук 1997); першу книгу русиньскых колядок із текстами і музиков зоставив Філарет Колесса (1938). В часі комуністічной влады (1945 – 1989) верейна презентація колядок на землях, де жыли Русины, была векшинов заказана, хоць ґрекокатолицькому священикови Чеськословеньска – Штефанови Папови ся подарило выдати зборник реліґійных співів („Grekokatolicki duchovňi pisňi“, 1969), в котрім было і пару колядок. В посткомуністічнім періодї співаня колядок зась было можне, зачали ся і выдавать зборникы і музичны записы колядок.
Поужыта література:
П. Р. М. |