back

Візуална трансґресія емотівного контакту в креатівнім процесї

РУСНАЦИ – гляданя страченой домовины (2.)

РУСНАЦИ – гляданя страченой домовины (1.)

Візуална трансґресія емотівного контакту в креатівнім процесї (К выставцї Др. Даніелы Капралёвой „Зузанка“ в ММУЕВ в Міджілабірцях.)   • Авторка рецензованой выставкы, котра была уж в Мигалївцях, Міджілабірцях а од 12. марца до 10. мая 2009 буде в Домі фотоґрафії в Ліптовскім Мікулашу – Даніела Капралёва і єдна з єй фотоґрафій, котра послужыла і як часть позванкы.   Акуране уменя є таке слободне, же не потребує ниякы здовгавы академічно-філозофічны „медітації“, затоже тото го веце вырушує як му помагать. Нормы, котры ся обчас зъявлять і пак мінять, суть выслїдком якойсь моци або „лобінґу“, котрый бы сі уменя підманили на свій образ. Нерїшены скуточности в онтоґенезї уменя, нормы, шаблоны, ідеолоґія, міць, дословно знали духовно забити ґеніїв розлічных доб, котры на пост великанів мусила габілітовати нова доба. Давно по фізічнім і духовнім бытю (ай кідь тото друге є трансґресівно потверджене їх роботов) добов неузнаваных умелцїв. Зато нарабляти з терміном „уменя“ є так, як нарабляти з терміном „правда“. Є акуратне, акуратна, але все на другім місцю за тов, котра є „підкута“ моцов добы. А нияк не є важне, ці є тота міць чорна, сива, синя, червена... Тоты вступны слова ня напали ай у звязи з творбов умелецькой фотоґрафкы Даніелы Капралёвой, котра свій концепчный выбір з творбы під назвов Зузанка презентовала в Музею модерного уменя Е. Варгола в Міджілабірцях. Не хочу „етабловати“ творбу Капралёвой до плану „резонованых“ у вступі того матеріалу, хочу підкреслити лем то, же уменя є досправды уменём лем тогды, кідь указує правду. Кідь не циґанить, не позує, не натискує ся до „світла“ славы... Може ся здати дакому неприємне, може дакого росплаче, розосміє, назлостить... Але є то уменя, затоже є, а кібы не было, подля слов маляря Комарка: „Перешли бы сме коло нёго як коло скленарства“. Але нароком „пришывати“ уменю вагу естетічных катеґорій, тыж то не є сучасне і общеплатне про сучасне уменя. Кідь Капралёва креатівно документує якыйсь фраґмент „філму“ жывота, не глядать момент, жебы ся залюбила, але правду. Мусить то быти нарочіте, бо фотоґрафія як умелецькый твір, фотоапарат як помічник – ся даколи к авторови справують з позіції свого технічного діктату, а праві выбір моменту є ядром креатівности, кідь фотоґраф докаже „окламати“ машыну і „выпучіти“ з нёй парусекундову секвенцію правды жывота. А тота няй буде будь-яка. Предці, ай мы, перціпєнты, мы – умелцї сьме якы-небудь. Неклонованы, розлічны... Видженый світ Капралёвой є світом інтровертности емоцій, чогось, што, може, потїшить, але ай болить, а може ся стає єй процесом вырівнованя ся з дачім. По хрістіаньскы бы єм то назвав, же Капралёва сі своёв умелецьков творбов створює властный рітуал „чістилища“ і пути к тому, што є цілём єй жывота. Нияк ня не інтересує, чом, де і коли то авторка робить. Мене не інтересує, ці ся єй креатівный „продукт“ буде дакому любити. В каждім припадї обдивлям одвагу і силу авторкы зыйти з дорогы документу як такого до глубкы душы і глядати в нїй правду всягды там, де чує, же, хвалабогу, не настало перерваня емотівного контакту а же дорога, котров іде, не є цілём, але способом ёго гляданя. У звязи з тым авторцї дакус щіро завиджу. Дана фотоґрафує і вытворює денник властного сердця. Інакше повіджено, фотоґрафії Даніелы Капралёвой суть духовным денником єй світа зднука і погляду на нёго звонка. Дакус може морбідно, але попереднї слова бы могли быти чімесь такым, як жывый „епітаф“. ПаедДр. Михал Бицко, ПгД., вытварный теоретік і музеоедуколоґ, 10.04.2008

РУСНАЦИ – гляданя страченой домовины  (2.)

2. юла 2006 во выставных просторах Матіцї словенськой у Снинї овторили выставку під назвов Руснаци – гляданя страченой домовины. Візуално-музичный проєкт під таков істов назвов ініціовала русиньска фотоґрафка Луція Нїмцова, котра є і кураторков выставкы.

Выставка фотоґрафій є выслїдком  скоро річной роботы шістёх молодых людей, потомків родин, котры были выселены зо сімох русиньскых сел про ставбу водной преграды Старина. Авторы проєкту – Ярослав Басош, Луція Данкова, Йосиф Фундак, Сілвія Гулаёва, Штефан Коцо і Івана Лемпелёва за помочі фотроапаратів захоплюють сучасный жывот Русинів, заміряный главно на переселенцїв зо Старины. Смулника, Великой Поляны, Руського, Дары і Остружніцї. „Фотоґрафовали сьме свою родину, знамых, стрічали сьме ся з родаками з окремых сіл. Вєдно сьме навщівили ай села Микова і Ладомирова“, говорить єдна з авторок проєкту Івана Лемпелёва.

Складовов частёв проєкту є і збераня старых родинных фотоґрафій із часів перед выстягованём спомянутых сіл. Суачасны і архівны фотоґрафії так створюють комплексне ціле і помагають вказати на жывот выстягованых родин. Є то субєктівный погляд молодых людей, котрых родичі і стары родичі жыють з чутём, же їх неправом выстяговали з їх домовины. Тота выставка є путовна і свою премєру мала в пряшівскій Шаріській ґалерії в марцу 2006, одкы ся кінцём мая перемістнила до гуменьского Вігорлатьского музею. Снина є єй послїднов заставков на выходнім Словеньску. Выставка бы мала дале продовжовати смером на запад, рахує ся і з єй презентаціёв  в іншых країнах. На самій выставцї єй нывщівници попри фотоґрафіях можуть собі попозерати і аматерьскы філмы з часів выстягованя і выслухати сі автентічны награвкы русиньскых співанок. На проєктї, котрый выник за фінанчной підпоры ґрантового проґраму ЕУ Молодеж, сполупрацовали і Даніела Капралёва і Роман Бабяк.

Шпеціфіком отвореной выставкы в Снинї было хрещіня публікації під назвов Руснаци. Книга містить у собі дакілько текстів од авторів проєкту і главно выбранї сучасны і архівны фотоґрафії з выставкы. Складовов частёв книжкы є і музичный ЦД з 29 автентічныма русиньскыма народныма спіованками. Книжку Руснаци похрестила стариньсков водов найбижша родина авторів проєкту.

(лемп)

11.07.2006

Руснаци – гляданя страченой домовины (1.)

Така є назва проєкту Луції Нїмцёвой і ґрупы РУСНАЦИ і выставкы як выслїдку того проєкту, котра святочно была отворена 16. марца 2006 у Шаріській ґалерії в Пряшові. Вєдно з нёв была і вернісаж репрезентатівной выставкы з цїложывотной творчости найзнамішого і найоцінёванїшого словеньского маляря 20. стороча – Мартіна Бенкы.

З вернісажи выставкы фотоґрафій під назвов Руснаци – гляданя страченой домовины 16. марца 2006 у Шаріській ґалерії у Пряшові. Погляд на учасників проєкту: (злїва доправа) Ш. Коцо, С. Гулаёва, І. Лемпелёва, О. Фундак, Л. Нїмцёва і їх сполупрацовничка з Краёзнавчого музею в Гуменнїм – Д. Капралёва.

Але подьме по порядку. Спершу на святочнім отворіню з двома словеньскыма народныма співанками выступило пять дївчат із співацького колектіву Основной умелецькой школы Ш. Мойзеса в Пряшові під веджінём свого ведучого і в ёго музичнім допроводї на акордеонї – Йозефа Пірога, чім вытворили святочну атмосферу, также слово могла взяти директорка Шаріськой ґалерії Марта Гребічкова, котра представила обидві отваряны выставкы і їх главных протаґоністїв а потім як першій передала слово кураторцї выставкы з творчости Мартіна Бенкы – Аннї Олаговій. Она представила творчость вызначного словеньского умелця і зробила огляд выставеных 125 малярьскых робот автора, котры на выставку были пожычены з Ґалерії Мартіна Бенкы з Мартіна, а доповнены были і трёма образами зо збірок Шаріськой ґалерії у Пряшові. Іде о досправды репрезентатівну і цїнну выставку, котру не так часто мож у такім россягу увідїти в Пряшові, послїдный раз то было перед 37 роками. Выставка є іншталована к вырочу 35 років од смерти умелця. Варто тоту выставку попозерати.

Перед выступлїнём авторкы проєкту другой выставкы – Луції Нїмцёвой, із двома русиньскыма співанками зась выступило квінтето співачок, чім навіяли прекрасну атмосферу, котра сторгла до танцю молодых людей, притомных членів ґрупы Руснаци – Луцію Нїмцёву, Штефана Коца, Сілвію Гулаёву, Івану Лемпелёву і Осифа Фундака, котры взяли до кола і директорку ґалерії, і кураторку першой выставкы, а таке ся часто не видить на вернісажах выставок вытварного ці фотоґрафічного уменя. Але было то сімпатічне, што притомна шырока публіка оцїнила бурливым  аплавзом, видно, молоды Русины і Русинкы мають  в своїх ґенах русиньскый темперамент. Потім ку притомным ся приговорила уж спомянута авторка проєкту, котра представила експозіцію фотоґрафій і відеопроєкції Руснаци – гляданя страченой домовины, наншталованой в пивнічных просторах ґалерії. Ту суть фаребны фотоґрафії бівшых розмірів, котры сотворили і члены спомянутой ґрупы, але і малы чорно-білы архівны фотоґрафії із навколишнїх сел Старина, Велика Поляна, Смулник, Руське, Остружніця, Звала і Дара,  якы позберали уж споминаны молоды люде вєдно з непритомныма на тій вернесажі членами ґрупы –  Луціёв Данковов, Яреком Босошом і сполупрацовниками Даніелов Капралёвов і Романом Бабяком. Выставка і ініціатіва суть сімпатічным почіном молодой ґенерації, главно Русинів, котрым, видно, судьба тых выстягованых сел про будованя преграды питной воды, як і русинства, дїдовизны предків не є легковажна. То треба высоко оцїнити. Ку выставцї мам лем єдну припоминку, же іншталація малых чорно-білых фотоґрафій на цегловых стїнах не было найщастнїшым рїшінём, бо фотоґрафії на такім підкладї заникають. Але, може, в далшых містах їх іншталація буде лїпша, наприклад у  Гуменнім, де бы тыж мала быти отворена по Пряшові. Молоды Русины указали остатнїм, же кідь ся хоче, та ся дасть дашто зробити на културнім і умелецькім полю, што ся їм подарило з фінанчнов підпоров Европской унії в проґрамі Молодеж, Чеського центра, але і пріватных спонзорів.

По штирісто аж пятьсто роках екзістенції семох русиньскых сел были у другій половинї 70-ых і в першій половинї 80-ых років минулого стороча (послїднї люде одты одышли у 1986 роцї), за часів соціалізму, насилно выстягованы Русины (о тім ся могли дознати і неінформованы притомны позерателї з там роздаваной статї Штефана Коца – Історія затопленой области), жебы могла быти побудована стариньска преґрада. Так были сторічны коріня з тов землёв Русинів перерваны, але не цалком, о чім свідчіть і почін ґрупы молодых Русинів. За них пересвідчіво говорять слова авторкы проєкту:

„Найкрашшу часть свого дїтинства єм пережыла на місцї, котре уж не екзістує, а тота скусеность ся стала і моїм жывотным почутком. Все глядам свою страчену домовину. Все можу повісти, же домовина є там, де мам родічів, приятелїв, любов, або де ся рано пробуджу. Няй бы то были хоцьде. Але тот чудный почуток страты у мі і так зістане. Може ся мі дістав до тїла через траґічну судьбу нашой родины. Може го мати примішала до недїльной курячой поливкы слызами, кідь слухать русиньскы співанкы з радія. Тяжко повісти...“

На отворіню той выставкы, котру треба попозерати нам, Русинам, а мож так зробити до 8. мая 2006, были і родины молодых выставователїв, наприклад і мати авторкы проєкту, котра уж 29 років жыє з родинов у Гуменнім, але на родну Старину нияк раз не може забыти, она ся єй зъявлять нелем у снах, але і в каждоденных представах за білого дня. На родны край не мож нияк забыти, то мі потвердила панї Божена Нїмцёва, родачка зо Старины, але і єй камаратка з того села – Ела Халаханова, роджена Смолякова, котра тыж уж три десятьроча жыє у Гуменнім, але родна Старина, язык, култура, фоклор, традіції єй предків суть закодованы в нїй, але і в їх потомках, котры, як видно, не ганьблять ся за своє родне – русиньске і выступають як ґрупа під назвов Руснаци. Кібы сьме мали веце такых молодых, та не мусиме ся бояти о судьбу русинства і Русинів як самостатной самобытной народностной меншины на Словеньску.

А. ЗОЗУЛЯК, фоткa автора