Адолф Добряньскый і ёго одказ
(19. 12. 1817 – 6. 3. 1901)

На Словеньско ся А. І. Добряньскый вернув аж в р. 1867 по добровольнім одходї із державных служеб. По збавлїню мандату посланця, ся од р. 1869 занимав ґаздованём на своїм маєтку в Чертїжнім, но і надале быв участником політічного жывота в Угорьску, главно в церьковній области.
По тзв. львівскім процесї одышов на самый перед до Відня, потім жыв в Інсбруку, де 19. марца 1901 умер. Похованый быв 24.марца 1901 в Чертїжнім.
Самособов, біоґрафічны факты і політічны посты, котры ся споюють з особностёв А. І. Добряньского, суть релатівно знамы, зато ся хочеме зосередити главно на обсяг ёго політічного дїятельства, котров ся проявив як першый творитель політічного проґраму угорьскых Русинів, як прямый участник політічного і парламентного жывота і як всебічный публіціста і ґлосатор сполоченьской сітуації в країнї.
А. Добряньскый быв по марцовій револуції 1848 пересвідченый, же ліберално выступаючій вождь Лайош Кошут признать народны права вшыткым етнікам в Угорьску. Зато му заховав лояліту і не быв участным на Славяньскім зъяздї в Празї в юну 1848. Жадости угорьскых Русинів там формално предложыв Й. М. Гурбан, котрый застуав Словаків. Жадав узнати ідентіту і рівноправность обидвох народів, зрядити народны сеймы і школы, поволити сполкы і общества, пустити з арешту пронаслїдованых народовцїв. Лемже барз скоро ся вказало, же револучна влада не решпектує пожадавкы тых народностей, котры ся зачали обертати на Відень.
Під веджінём А. Добряньского ся у Пряшові вытворила ґрупа русиньскых інтелектуалів, главно з рядів ґрекокатолицькых священиків, котра ся усиловала створити властный політічный проґрам. Під вплывом австрославізму ся пріорітов стало зъєдночіня Русинів Угорьска, Галичі і Буковины в рамках єдиной провінції габсбурьской монархії. Добряньскый притім не таїв ани свої панславістічны і русофільскы погляды, котры але бранили міцнїшій підпорї з боку двора і ступнёвали одпор Угорьска. Меморандум О зъєдночіню русиньскых корунных країн до єдного адміністратівно-політічного цілку, передане делеґаціов на челї з Добряньскым 29. януара 1849, цісарь прияв позітівно.
Но в апрілю 1849 ся Добряньскый вернув до Відня за цілком інакшой сітуації. Четвертого марца была прията централізачна, тзв. октроёвана устава. Неґатівный погляд ку ёго планам высловила і вплывна польска арістокрація в Галічі. Зато вырішыв свій план ревідовати і жадати лем зрівноправнїня Русинів з другыма народами монархії під покровительством цісаря. В октобру 1849 пришов А. Добряньскый до Відня на челї русиньской делеґації, котра навщівила скоро вшыткых членів влады і 19. октобра єй прияв і цісарь Франтїшек Йозеф І. Передала му нове меморандум під назвов „Памятникъ Русинов угорскых“.
В єденадцятёх пунктах меморандум презентовало пожадавкы той репрезентації Русинів, котра хотїла зрівноправнїня в рамках Угорьска, а то в адміністратівній, школьскій і языковій области. Правда, позіцію делеґації компліковали недорозуміня міджі пряшівсков і ужгородьсков ґрупов угорьскых народовцїв, котра обчековала веце од сполупрацы з мадярьскыма політіками, хоць тогды были в дефензіві. Пореволучный період і рокы тзв. Бахового абсолутізму Добряньского ґрупа предці лем схосновала на просаджіня ся Русинів і руського языка в справі, школьскій сферї і в церьквах северовыходного Угорьска.
Октобровый діплом з р. 1860, котрый быв першым кроком ку парламентній демокрації в монархії, привітали і русиньскы народовцї. Він, так як і Фебруарова устава з р. 1861, окрем іншого, обновив фунґованя угорьского сейму. Добряньскый в передволебній кампанї накреслив і новый народный проґрам угорьскых Русинів. Раховав з вытворінём автономного русиньского войводства подля образу сербской Войводины з властным сеймом, з самостатным ґрекокатолицькым єпіскопством і зъєдночінём угорьскых жуп з русиньскым жытельством до єдного цілку.
Нову верзію проґраму А. Добряньскый презентовав в самостатній публікації, кідь быв знятый з мандату посланця угорьского сейму. Хотїв роздїліня Угорьска до пятёх народностных округів, а то мадярьско-нїмецького, сербского, румуньского, словеньского і русиньского. Тоты округы мали взникнути споїнём жуп подля векшынового заступлїня конкретной народности в єднотливых жупах. Народностны округы мали представляти нелем урядны, але і судны (правны) округы. Тота пропозіція федералізації Угорьска выкликала в мадярьскых політічных кругах велику неспокійность.
По австро-угорьскім вырівнаню А. Добряньскый приспособив народный проґрам зміненій державноправній сітуації. Без згоды векшыны угорьского сейму не мож было доцілити зміну політічного поставлїня русиньской меншыны. О ёго зміцнїня ся усиловали через автономію народных ґрекокатолицькых комуніт в країнї так, як єй признавало угорьске законодарство православным Румунам і Сербам. В тім змыслї просаджовав вытворіня третёй, марамороськой єпархії і повышіня мукачовского єпіскопа на метрополиту, заведжіня волеб єпіскопів духовенством і віруючіма і даня найвысшой правомочі сінодї.
Послїднїй модел рішіня русиньского вопросу в монархії Добряньскый представив в роботї „Проэктъ политической программы для Руси австийской“ (1871). В нїй указав на потребу автономії про „Австрійску Русь“, то значіть, про Галіч, Буковину і Підкарпатя, а то в рамках будучой федералізації Австрії. Выходив притім з фіктівной народно-културной єдноты австрійскых Русинів з російскым народом, котру але не хотїла решпектовати українофільска фракція в Галічі.
А. І. Добряньскый успішно дїяв і в практічній політіцї, а то в законодарній области, як і в екзекутіві. Сперав ся притім нелем на знаня з права, але і на екзактне думаня і языковы способности. Штирїраз быв зволеный за посланця угорьского сейму (1865 – 1864). Кідь мав можность, актівно выступав, а многы ёго выступлїня ся дотыкали шыршых верств жытельства. Бісіда была о звышіню правомочі і здоконалїню самосправы, выступав і проти узнаню подїлу Угорьска на державнім довгу монархії, а то в інтересї рішіня соціалных і народностных вопросів немадярьскых народів.
В юну 1868 А. Добряньскый выступив проти владным пропозіціям данёвых управ, котры бы значно затяжыли рольницьке жытельство, главно на северї країны. На другім боцї, в октобру 1868 підпорив владну пропозіцію на вытворіня восьмох апелачных судів намісто єдного, што бы значіло приближіня судной правомочі жытельству реґіонів, в котрых жыють меншыны. Найвекшый змысел мало выступлїня А. Добряньского к народностному закону.
Підпорив тзв. меншынову пропозіцію закона, котрый решпектовав, же народности тоту країну заселёвали іщі перед приходом Мадярів, або пришли заєдно з нима, властнов кровлёв тоту землю бранили. Так потвердив історічне право Словаків, Румунів, Сербів, Нїмців, Русинів, але і Язиґів (Половцїв) на узнаня властной народной ідентіты. За шкодливе поважовав преферованя мадярчіны в ролї єдиного урядного языка. Увів, же од сейму 1790 – 1791, кідь быв мадярьскый язык попри латинчінї акцептованый як язык на рокованях, были поступно приїманы законы, котры нарушыли народностну рівноправность в Угорьску.
А. І. Добряньскый быв у высокых функціях в дочасній і дефінітівній державній справі, а то і на вызначнім постї інштітуту угорьского „містодержытельства“. Просадив ся і у воєньско-політічній сферї як говорця народных інштітуцій. Намагав ся все просаджовати народный проґрам і пожадавкы русиньского руху, свої русофільскы погляды і ідею славянства, быв але притім все коректный і лоялный к урядам, котры репрезентовав. Прото сі здобыв решпект і почливость своїх політічных опонентів.
А. Добряньскый ся анґажовав і на народно-културнім полю, хоць ближша му была політічна робота. Од половины 60-тых років 19. стороча дость часто сполупрацовав з представителями словеньского і чеського політічного руху, анґажовав ся в Матицї словеньскій, быв председом Сполку св. Іоанна Крестителя і Общества св. Василія Великого. В часї свого перебываня в Польщі і в Галичі усиловав ся змірити представителїв руськой і україньской орьєнтації в народнім русї. Морално і фінанчно підпоровав славяньску пресу і дїятельство сполків, але і церьковны актівіты.
Політічне дїятельство А. Добряньского детерміновало і ёго публіцістічны актівіты. Главно рокы ёго перебываня в Чертїжнім (1867 – 1882) были ёго найплоднїшыма. У своїх публікаціях презентовав главно свої австрославістічны і русофільскы погляды і представы. В інтересї утриманя ґерманьско-славяньской рівновагы в середній Европі видїв потребу вырішыти традічне русько-польске напятя, а то узнанём народностных прав Поляків, але за решпектованя руськой державной ідеї.
Робота „Патриотическия письма“ (1873) представлять остру крітіку, а то так україньской, як і русиньской орьєнтації в політіцї народовцїв нелем в Австро-Угорьску, але і в Росії. Подля Добряньского, українофільскый рух деформує автохтонный правопис, малоруське наріча робить аморфным і фалшує історію. На другім боцї твердив, же русинство ся поважує за руськый рух, але про руськый народ зробило мало. Русины бы ся мали намагати вылїпшыти ракусько-руськы одношіня, але і повнити конкретны „общоруськы“ задачі.
Менше успішным быв А. Добряньскый в історічній списбі. В роботї „О западных границах Подкарпатской Руси со временъ св. Владимира“ (1880) ся намагав на основі квазі історічных жрідел і етноґрафічных даных посунути граніцю бывшой Кієвской Руси аж по Краків і Спіш і інтерпретовати то як часть дїдовизны св. Володимира. Правда, многы ёго арґументы у світлї модерной історіоґрафії не обстоять.
Спис „Отвєтъ угро-рускаго духовенства Пряшевской епархіи своему епископу“ (1881) быв реакціов Добряньского на заказ носити бороду духовным ґрекокатолицькой церькви.
У Відню написав А. І. Добряньскый і дас-кілько россяглїшых статей. Першов была апелація на папу оглядом суспендованя галицького священика І. Наумовича у звязи з львівскым процесом. В 23-сторінковій статї „Наіменованіе австро-угорскихъ русскихъ“ (1883) на основі прикладів з практічного поменованя другых народів і народностей монархії высвітлять нелоґічность называти руське жытельство русиньскым, рутеньскым ці україньскым.
Реакціов на розвиток церьковно-політічной сітуації в Галічі, котра настала по одкликаню метрополиты Й. Сембретовича, была робота Добряньского „Матеріалы для памятной записки галицкихъ русскихъ о мєропріятіяхъ, угрожающихъ самому существованію галицкой греко-католической церкви“ (1885). Протестовав нёв проти росшырёваню і наростаню вплыву єзуітів, што подля нёго вело ку латинізації і полонізації галицькых Русинів.
А. І. Добряньскый быв веце як 50 років узнаванов ведучов політічнов особностёв Русинів в Угорьску. Розробив, модіфіковав, мінив, но намагав ся і реалізовати проґрам штатотворного зъєдночіня країны так, жебы были решпектованы народны інтересы Русинів. Самособов, тым антіціповав і іншпіровав політічны і штатотворны амбіції і концепції народных рухів вшыткых народів монархії і приспів к єй лібералізації.

ПгДр. Станїслав КOНЄЧНІ, к. н., 27.11.2007