Малярь ясной палеты, автор монументалных робот, неунавный выставователь...

Наступив до роботы як вытварный редактор часопису „Дружно вперед“, де ся указав як схопный ілустратор. Но він ся не заспокоёвав лем ґрафічнов подобов сторінок і ілустраціями в спомянутім часописї, але робив ілустрації і про книжковы выданя. А про кого? Зясь лем про своїх, Русинів перехрещеных на Українців, міджі нима быв і мій отець, днесь уж небогый Василь Зозуляк. Все памятам на Ґаёвы ілустрації в першім томі роману мого отця – „Нескорені“. Многым, главно дїтям, ся любили ёго фаребно пестры ілустрації к „українськым“ народным приповідкам...
Але він ся не заспокоёвав із такым поставлїнём, як ілустратор міг робити і дале, але хотїв дашто веце, хотїв учіти вытварне уменя і зато у роцї 1960 поступив робити до Педаґоґічного інштітуту, котрый ся перетрансформовав на Педаґоґічну факулту Універзіты П. Й. Шафаріка, і став учіти і формовати штудентів на катедрї вытварной выховы. В 1962 роцї ся стає членом умелецькой ґрупы „Ровень“, притім дале учіть аж до року 1973, але, самособов, в першім рядї креслить, малює і пущать ся і до векшых монументално-декоратівных робот, главно на фасадах будов-інштітуцій. Ёго монументална творчость ся розвивать самостатно, але і в сполупраці з іншыма, найвеце з далшым Русином – Николаём Діцом. Хто ходить по выходї Словеньска, тот може під настїнныма „монументалками“ видїти дость часто підписы „M. Dic, A. Gaj“.
Но дакус єм перескочів. Цурік назад: А. Ґай ся зачав серьёзно занимати малёванём уж од кінця 50-ых років минулого стороча, но главно од зачатку 60-ых років. Представив ся як реаліста, але пробивать сі властну путь у вытварнім уменю выходного Словеньска. Ёго образы нас несподївають уціленостёв формы, выразно жывов фаребностёв і выразнов контуров фіґур і предметів, чім ёго образы набывають на декоратівности і значній монументалности, што міг добрї выужыти якраз при монументално-декоратівній творчости в архітектурї. Так А. Ґай малює портреты, фіґуралны композіції, природны закутины ці букеты квіток. З того періоду заінтересовали такы ёго портреты, як Бабка, Дївча з калапом і іншы, а то нелем своїм колорітом, вытриманым рукописом і вынаходливостёв, але і выявлїнём псіхікы портретованых. З фіґуралных образів, што намалёвав оліёвыма фарбами, треба спомянути інтересны і вызнамны: Монтер (1963), Токаїк (1964), Родина (1968), Патроля (1972), Вітаня гостїв (1973), Пісня і робота (1973), Балада о суківскых партізанах (1974)...
 

● Андрій Ґай: Циґанкы (олїй).

І країнарьску творчость має автор богату. Як то видно на образах Крива путь (1959), Зимушня налада (1961), Країна при Лугачовіцях (1966), Країна І., ІІ. (1969), Пряшів (1971), Мотів із Калинова (1972) і іншых, малярь поужывать при розлічных образах і розлічны фарбы (оліёвы, темперовы і пастеловы), снажыть ся досягнути монументалность країны, што ся му зо спомянутых найвеце подарило образом Крива путь. З країнов, природов зъєдинены і ёго часты – букеты квіток, котры почас цілой творчости любить малёвати. З тых найстаршых спомяньме холем Букету (1967), Астры (1970) ці Закутину з квітами (1971).
На полю монументално-декоратівной творчости А. Ґай найвеце сполупрацує з Н. Діцом, з котрым і вєдно часто выставлять в данім періодї сполупрацы. Їх сполочну вытварну творчость далшый русиньскый малярь Михал Дубай у тім часї оцінив словами: „Мы ся пересвідчуєме, же од самого зачатку свого вытварного прояву они двоє ся актівно запоїли до монументално-декоратівной творчости на Словеньску і створили уж немалу серію такых робот, котры суть добрым вкладом до реалістічного уменя...“
Подля датумів взнику спомянутых образів видите, важены чітателї, же то суть слова, написаны до року 1976, т. є., же єм їх описав із властной діпломовой роботы. Признам ся. Потім єм іщі пару раз писав о майстрови Ґаёви, але уж як редактор „Нового життя“, притім єм слїдовав розвой вытварной творчости Андрія Ґая, котрый патрить міджі найактівнїшых творцїв і выставователїв выслїдків своёй творчости. Многы сьме ёго образы могли видїти на десятках домашнїх і загранічных, колектівных і персоналных выставках, на котрых сьме ся пересвідчовали, же автор не стоїть на місцї, снажыть ся робити над собов, не успокоює ся із досягнутым, хоць Ґай все зістав Ґаём – подля тіпічной фаребности і рукопису образів такой го мож ідентіфіковати. Зміны настали у мотівах фіґуралных композіцій: перешов од минулых, соціалістічных ку сучасным, веце „капіталістічным“, але єден мотів зістав доміновати у цілій ёго высше 50-річныій вытварній творчости – мотів жены. Змінила ся і ёго монументално-декоратівна творчость: од екстерьєровой перешов ку інтерьєровій творчости, кідь зачав выужывати главно технікы ґобеліну і арт-протісу, але домінантныма зістали: палета пестрых фареб, ясны лінії і контраст фаребных площін – теплых зо студеныма. Але як в мнинулости быв веце реалістічным, так чім дале по сучасность выужывать елементы штілізації на переданя своїх вытварных намірів і почутків. Меншу зміну зазнали і ёго закутины природы, закутины з предметами ці овоцинов, букеты квіток переданы переважно оліёвыма фарбами на полотнї. Але і ту видно векшый одхыл од чісто реалістічного переданя по штілізоване, переход од строгішого по вольнїше перетлумачіня видженого і одчутого. Список ёго робот бы на тім містї мав пару стовок позіцій, з чого і выбір бы быв немалый. Ведь А. Ґай од 1973 року по сучасность скоро неперестанно ся занимать лем вытварнов творчостёв як вытварник „на вольній нозї“, хоць куртшый час учів у Народній школї уменя в Пряшові і зясь на катедрї вытварной выховы Педаґоґічной факулты УПЙШ. Але то были лем малы інтермецца.
Найновшов выставков была ёго персонална презентація у Шаріській ґалерії в Пряшові 20. 9. – 21. 10. 2007 при ёго 75. народенинах, а теперь (26. 11. – 31. 12. 2007) ся презентує як член вытварной ґрупы КОПА в „AG Gаlerry“ своёй дївкы Анны Ґаёвой, тыж академічной малярькы, котра іде в слїдах свого нянька, є шыковов ґрафічков-ілус-траторков, што документовала ай в русинькых учебниках ці в найновшій книжцї М. Мальцовской Зелена фатамор-ґана, і тыж почас новембра 2007 самостатно выставляла в ґалерії „Per Spectrum“ в будові русиньского Театру Александра Духновіча в Пряшові.
О Андріёви Ґаёви треба повісти і то, же ся охотно запоїв і до выставок русиньскых вытварників, котры єм орґанізовав у польскій Криницї, у Музею модерного уменя Енді Варгола в Міджілабірцях, в Шаріській ґалерії у Пряшові з нагоды 7. Світового конґресу Русинів, в Старій Любовнї, Попрадї ці Гуменнім. Голосить ся к Русинам, бо ёго коріня у роднім Сукові суть глубокы, не мож їх вырвати, хоць была така снага в даній добі... Але теперь сьме в сучасности а майстер А. Ґай, хоць має 75-ку за собов, але мать іщі повно елану, творчіх думок і планів, также, віриме, же нас несподївать іщі неєдным образом, неєднов выставков...

Мґр. Александер ЗОЗУЛЯК, 27.11.2007