Як мали быти Русины выховлёваны любити словеньскый штат

 

Містны представителї Русинів пробовали самы заложыти властну політічну партію – Руську партію, а докінця подля взору Глінковой ґарды плановали заложыти Руську ґарду. Тоты актівіты ся але не стрїтили з порозумінём представителїв ГСНП і в маю 1940 словеньскы уряды затримали цїлу документацію о приправлёваній партії і заперли члена приправного выбору партії Василя Карамана.

Од кінця рока 1939 ся на Словеньску актівізовали представителї україньской меншыны, котры мали свої представы о розвитку сітуації на выходї нового штату. Під веджінём Войтєха Ґелеткы, урядника Словеньской народной банкы в Братїславі, декларовали, же русиньске жытельство выходного Словеньска є єднов з голузок великого україньского народа. З їх ініцатівы обновило у Пряшові свою роботу проукраїньскы орьєнтоване културно-освітне общество Просвіта.

Братїслава, але і реґіоналны штруктуры людацького режіму страчали орьєнтацію у выострюючій ся сітуації на выходї штату. Кідь у фебруарї 1940 передали представителї україньской орьєнтації жупанови Шарісько-земпліньской жупы Штефанови Гашшікови меморандум адресоване владї, Гашшік інформовав міністра внуторных дїл Ф. Дюрчаньского, же членам делеґації повів: „Словеньска влада не знать, з кым має властно за Українцїв ці за Русинів выїдновати. Суть ту вшелиякы ґрупы, котры мають протиходны ідеолоґічны інтересы і котры ся на смерть ненавидять, взаємно ся перенаслїдують.“

Неясна сітуація і роспоры тримали цїлый рік 1940. Кінцём рока ся русиньскый народностный вопрос проявив з великов силов при списованю людей. Кідь пряшівскый ґрекокатолицькый єпіскоп Павел Ґойдіч ословив ґрекокатолицькых священиків, жебы і наперек роспорам ініціовали вірників к єднотному приголошіню ся за Русинів, людацкый режім на то зареаґовав репресіями проти тым священикам, котры вызву єпіскопа Ґойдіча наслїдовали, і засяг до выслїдків списованя людей.

Взник тыжденника „Новоє время“ в Міджілабірцях

Восени року 1940 ся ініціатівы хопили русиньскы актівісты, знову переважно учітелї містных школ, зъєдинены навколо Общества А. Духновіча, котре в тім часї розвивало свою роботу в єднім з русиньскых центрів – в Міджілабірцях.

Выслїдком їх дїятельства і братїславскых інтервенцій на Ґенералнім секретаріатї ГСНП было меморандум, котре „малы русиньскы робітници“ передали міністрови внутра Александрови Махови кідь быв на навщіві на выходнім Словеньску – 1. децембра 1940. Жадали в нїм поволїня на выдаваня русиньского часопису, зареґістрованя русиньской політічной партії, помірне заступлїня Русинів і Українцїв у штатных службах і адекватну інвестічну політіку на выходї Словеньска. Реакція міністра Маха пришла скоро. Централа штатной безпечности (ЦШБ/Ϊstredςa štαtnej bezpeθnosti – ڊB) уж 9. децембра 1940 приказала жупанови Гашшікови выповнити єдну з пожадавок меморанда Русинів – поволити выдаваня новинок „Новоє время“.

Авторы меморанда вжывали на означіня русиньского жытельства термін „руське“, зато міністер Мах припомнянув жупанови, абы жупны цензоры і редакція періодіка были поучены о тім, же „часопис не сміє выкликовати нияку великоруську політіку і споминати руськый народ в тім змыслї, як кібы нашы Русины мали приналежати к великоруському народу“. ЦШБ жупана і цензорів дале варовала: „В пропаґованю великоруськой орьєнтації видїли бы сьме комуністічну акцію. Няй сі усвідомлять, же голосити ся к руському народу і руській вірї то бы было як пропаґовати комуністічный народ і комуністічну віру. Няй хоснують назву Русин і притім няй выховлюють народ в почливости к Словеньскому штату і словеньскому народу.“ На другый день – 10. децембра 1940 окресный началник в Міджілабірцях Петро Стариньскый підписав вымір, котрый доволив выдавательству М. Бонько і ко. (ко – компанія, позн. ред.) выдавати „Новоє время“ як політічно-културный часопис в накладї 4 тісяч фалатків. Редіґованя часопису мало быти в Міджілабірцях а друковати ся мав в друкарни Святый Миколай у Пряшові.

Перше чісло „політічно-културного тыжденника“ вышло уж 14. децембра 1940. Тот швыдкый ход подїй свідчів о фактї, же перед выданём часопису проходила докладна приправа. Тыжденник зачав выходити подля слов ёго закладателїв в „речі руській, приспособленій русиньскому діалекту“ і ёго авторы ся мали притримовати правил Духновічовой ґраматікы. Самособов, жупны цензоры разантно засягли такой до першого чісла, кідь поменованя „Рус“ і „руськый“ змінили на „Русин“ і „русиньскый“, што одповідный редактор Ґабрьєл Млинаріч выголосив за „спотворїня першого чісла“ в роспорї з правилами руського правопису.

В тітулнім матеріалї з назвов „Новоє время“ редактор Ґ. Млинаріч написав: „Выходячі з того, же бывшы політічны репрезентанты нашого народа не были способны зъєднотити наш русиньскый народ на Словеньску, народ ся зъєдинять сам і своє зъєдночіня докладує выданём першого чісла новинок „Новоє время“. Так є, наш народ ся зъєдинив подля одказу нашых предків і по выслуханю прояву пана міністра Маха зачінать новый жывот в дусї націоналного соціалізму, котрый пропаґує великый вождь нїмецького народа Адолф Гітлер. Наш народ выступує в дусї націоналного соціалізму як єдна недїлима ґрупа і хоче ся так домагати тых прав, котры му подля божых і людьскых законів належать.“

І кідь тыжденник „Новоє время“ быв на зачатку 1941 року єдиным періодіком, орьєнтованым на Русинів на теріторії републікы і в істім змыслї поражков україньского табора, сітуація ся не влагоїла, наопак.

Конфлікт міджі україньсков орьєнтаціов і редакчным кругом тыжденника „Новоє время“ ся выострив, кідь до Міджілаборець 18. мая 1941 пришла делеґація, в котрій быв окрем нїмецького конзула в Пряшові фон Воіновіча і порадцї нїмецького посла Др. Ендреса і жупан Шарісько-земпліньской жупы Андрей Дудаш і Войтєх Ґелетка. Приближно 2 тісяч людей в тот день на маніфес-тації в Міджілабірцях демонштровало одкрытый протест проти выголошіня україньской орьєнтації.

Редакція тыжденника „Новоє время“ реаґовала на акцію, котру поважовала за поражку україньской орьєнтації, дакількома статями. Почас рока 1941 україньска орьєнтація страчала свою силу а ґрупа навколо новинок „Новоє время“ ся холем в очах реґіоналных репрезентантів режіму дістала до веджіня русиньской меншыны.

Людацькый режім і Словаци на сторінках
часопису „Новоє время“

Людацькый режім дозволив выдаваня тыжденника „Новоє время“ з єднозначным цїлём – ословлёвати а главно впливати на русиньске жытельство в провладнім дусї. „Новоє время“ мало выповнити простор благосклонно даный Русинам. Русины притім не были меншынов, котра бы мала довіру режіму. Кажде чісло тыжденника было повне прокламацій лояліты к режіму і спятости Русинів із Словаками як штатотворным народом.

О одношіню Русинів і Словаків ся членове редакції высловили уж в першім чіслї в матеріалї під назвов „Наша проґрамма“: „Наша судьба є узко спята із судьбов словеньского народа, зато на екзістенцію словеньского народа ся позераме так, як на нашу властну. В минулости сьме все приятельскы нажывали і в тім будеме продовжовати. Тото братьске сполужытя нам приказує нелем тісячрічне приятельске сполунажываня, але і здравый розум. Будеме то твердити і наперек тому, же нашы неприятелї нас будуть підозрївати з того, же сьме ся запродали.“

О дакілько місяцїв пізнїше в чіслї, котре вышло 4. авґуста 1941, ся в матеріалї „Наше кровне братство ся утверджує“ автор підписаный знаком „С“ пише таке: „... было написано много о добрїм сполужытю двох братьскых народів: Словаків і Русинів. Тото кровне братство доказали сьме так в минулости, як і в пізнїшых часах, доказовали сьме, же міджі нами не є ниякого роздїлу і же нас споює сполочна задача: боёвати вєдно проти каждому неприятелёви і утискователёви нашой отчізны, Словеньской републікы. Спомяньме участь сынів нашых русиньскых матерей в марцовых днях року 1939, участь в польско-нїмецькій войнї, а главно в сучасній нїмецько-совєтьскій войнї... Слава вам, сынове русиньскых матерей, же так честно і дісціпліновано із зброёв в руках ослободжуєте народы спід страшного утиску жыдо-большевізму“.

Кус веце о одношіню редакчного тіму „Нового время“ к режіму, як і к єднотливым токам внутрї Глінковой партії, говорить матеріал „Будуєме націонално-соціалістічный штат“, котрый быв публікованый на тітулній сторінцї тыжденника 8. фебруара 1941. Редакція в нїм опубліковала 14 пунктів словеньского народного соціалізму предложеных председом словеньской влады Войтєхом Туком з такым закінчуючім коментарём: „Проґрам пана премєра Туку вітаме і мы, бо він ясно гварить, же через тот проґрам ся будуть реалізовати і нашы права. Лем треба, жебы сьме ся і мы пустили до роботы, котру од нас чекать націоналный соціалізм.“

 

Жыдівскый вопрос на сторінках тыжденника

„Новоє время“

Єдным з проблемів, котрому ся на сторінках тыжденника „Новоє время“ придїляла позорность як з цїлословеньского, так і з реґіоналного боку, быв жыдівскый вопрос.

В окресї Міджілабірцї і в другых частях выходного Словеньска, котры были заселены переважно Русинами, єствовали великы жыдівскы комуніты. Жыдове в Міджілабірцях в р. 1942 творили 1/3 жытелїв і єднозначно доміновали в господарстві в цїлій области. Подобна сітуація была і в другых окресах выходного Словеньска.

І на основі матеріалів, котры ся занимали жыдівсков проблематіков, можеме ілустровати, якого характеру быв тыжденник. З многых выбереме холем єден матеріал з періоду, в котрім верьх брала протижыдівска політіка людацького режіму, то значіть з періоду депортації Жыдів зо Словеньска на ярь р. 1942.

В чіслї, котре вышло 11. апрїля 1942, то значіть в часї, кідь уж были зо вшыткых Русинами заселеных областей выходного Словеньска насилно вывезены стовкы молодых Жыдів у віцї од 16 до 45 років, вышов на першій сторінцї непідписаный матеріал „Наші села ся очіщаются от євреєв“, в котрім ся уводить: „Словеньска влада ся пустила рїшати найпекучішый проблем, пус-тила ся рїшати жыдівскый вопрос. Тот вопрос рїшать так, же вывезе вшыткых Жыдів зо Словеньска. Таке рішїня жыдівского вопросу тїшить і нас Русинів, бо ся ослободиме од того народа, котрый бранив господарьскому і културному росту нашого люду. З погляду културы сьме стратили много, бо нашы окружны містечка забрали Жыдове, они там доміновали... теперь, по вывезіню Жыдів є нам дана можность забрати їх місце. Іщі гірше сьме на тім были в господарьскій области. В руках Жыдів было цїле господарство... Русины ся зато із згодов позерають на вырїшіня жыдівского вопросу. І кідь ся найдуть люде, котры говорять о нехрістіаньскім поступі, роблять так лем на апел Жыдів, котры ся і теперь своїма рафінованыма способами осмілюють впливати на наш народ.“

В тім істім чіслї редакція опубліковала і статю автора А. К. під назвов „Нечто о жидах“, в котрій автор попробовав пересвідчіти чітателїв, абы не сановали насилу вывезеных Жыдів. Наконець написав: „... нашто їх сановати, кідь то мусить быти, кідь они ся мусять піти научіти робити. А повіджте, милы чітателї, санують они нашых вояків на фронтї, сироты і вдовіцї дома? Николи! Жыд „Ґоя“ не посанує николи!“

 

Закінчіня

Тыжденник „Новоє время“ выходив у Міджілабірцях аж до лїта 1944. Мінімално за першы два рокы єствованя быв радікално ладженым прорежімным періодіком, котрого редакчный тім творили членове і прихыленцї Глінковой партії, котры пропаґовали ідею членства Русинів у тій партії. Дакотры з них зо своёй анґажованости і профітовали.

По другій світовій войнї были главны актеры взнику і працовници редакції вышетрёваны і были на выслухах, но юстіція мала проблем найти холем єден фалаток тыжденника „Новоє время“ в области ёго дістрібуції.

У выповідях з уст обвиненых і свідків были тверджіня, же ся не памятають на обсяг інакшых публікованых матеріалів як тых, котры были о словеньско-русиньскім приятельстві і же часопис в роках 1942 – 1943 выходив лем як двойтыжденник, а в 1944 роцї уж цалком неперіодічно. Історіци ся днесь стотожнюють в тім, же хоць тыжденник не быв в тім часї акцептованый шыроков гормадов так, як сі то ёго творителї желали, зістає інтересным і неповторным моментом історії Русинів і Словаків в роках 1939 – 1945.                                                                          

                                      Переклад: ПгДр. Кветослава КОПОРОВА    ■