Олена Рудловчакова была лїпша, як єпіскоп

Час утїкав. Од року 2000 єм зачав дїяти у Пряшівскім василіаньскім монастырю. Панї Олена Рудловчакова ходила сістематічно в недїлю і на свята на Божы Службы до пряшівского монастыря. Так єм єй спознав. Пару раз єм єй навщівив ай дома. Говорили сьме о історічных темах. Панї Рудловчакова была експертка на історію Підкарпатьской Руси 19. стороча і на тему русиньского народного будителя о. Александра Духновіча... Пришла бісїда і на історіка 19. ст. – І. Дулішковіча і ёго дорогоцінну історічну книжку. Ту панї Рудловчакова говорить:
„Я ёго історію мам і вам пожычу, лем менї мусите приобіцяти, же книжку менї честно вернете. Бо знаєте, як ся говорить міджі науковцями – же украсти книжку не гріх – і усміхла ся так, як лем она знала.“
О. Ян Бабяк книжку не пожычів, а доцентка Олена Рудловчакова вдячно пожычіла.
Доцентка Рудловчакова нам од того часу пожычіла немало історічных книг, котры ся не дадуть в обычайных бібліотеках роздобыти. Мала, наприклад, і цензуровану історічну книжку од мадярьскоґо ґрекокатолицького єпіскопа Імре Тімка: „Keleti kerestenyseg,
Keleti egyhazag“ (Budapest 1971), де єпіскоп І. Тімко доказує, же ціле Угорьске кралёвство од 10. ст. аж до 13. ст. было візантьского обряду, а латиньскый там быв заведженый насилно аж пізнїше. Кідь книжка в Мадярьску в р. 1971 вышла, римокатолицькый нунцій дав єпіскопови І. Тімкови на выбір: або одовздать вшыткы книжкы на ліквідацію, або го Ватікан збавить єпіскопства. Єпіскоп Тімко одовздав книжкы на спалїня, але пару книжок стигнув послати за граніцї. Так днесь тоту ёго книжку мож найти, наприклад, в Народній бібліотецї в Паріжу і в приватній бібліотецї панї Олены Рудловчаковой у Пряшові.
Доцентка Олена Рудловчакова все охотно бісїдовала на історічны темы. Очі єй тогды лем так світили. Як єм мав якыйсь проблем порозуміти якысь історічны інтріґы 19. ст., стачіло зайти ку панї Рудловчаковій, а она мі то точно высвітлила. Знав єм, же говорить правду, а же од нёй ся дознам веце як з будь-якой енціклопедії.
Як ся дочула, же єзуіта-єпіскоп Ян Бабяк і римокатолици мене пронаслїдують зато, же єм написав і выдав 1000-сторінкову історічну книжку „Vladimirus de juxsta Hornad: Dejiny gréckokatolíkov Podkarpatska (9. – 18. storočie)“ (Košice 2004), зачудовала ся і повіла: „То саме ся дїяло і з І. Дулішковічом в 19. ст., кідь выдав „Исторические черты Угро-Русских“. Лем-лем же ся з того Дулішковіч дістав без позбавлїня зо священства... Сеґінь Дулішковіч... мав великы проблемы.“
Інтересно, же в 19. ст. римокатолици пронаслїдовали Дулішковіча за ёго історію, а в 21. ст. ся хвалять (теперішнїй єпіскоп Бабяк), же єй мають у своїй бібліотецї. Панї Рудловчакова ся чудовала, же римокатолици на зачатку 21. ст. ся справують ку ґрекокатолицькым історікам єднако, як ай в 19. сторочу. Історія є досправды учітельков мудрости. Раз єм з панї Рудловчаковов бісїдовав і о Народных новинках, котрых шефредактором є пан Александер Зозуляк. Думав єм, же як пересвідчена Русинка україньской орьєнтації буде на новинкы, на їх русиньску „говірку“ і Зозуляка надавати. Быв єм зачудованый, же то так не было. Повіла мі, же Саша Зозуляк єй Народны новинкы посылать, же она їх сістематічно чітать і же Саша робить добру інтелектуалну роботу. Говорила, же Сашу познать одмаленька, а є то шыковный хлопець. Як говорила, было чути в єй голосї любов до вшыткого нашого – русиньского.

О. Йосафат В. ТІМКОВІЧ, ЧСВВ, Пряшів

7.12.2007