Про русинство зробив фалаток роботы

 

● Кідь єсь ославлёвав свою пятдесятку, была така сітуація, же лідры, або тоты, што ся пасовали за лідрів русиньского руху, скоро не мали доброго слова про Тебе. Покы добрї памятам, зышло ся лем пару людей, котрых єсь погостив. Змінило ся од того часу дашто в поглядах русиньскых „лідрів“ на Александра Зозуляка?

– Тот вопрос требало дати другым, не менї, але што уж. Зачну з тым, же хоць вопрос єсь мі дала важный, може, і далшы будуть такы, але я на них буду одповідати надлегшено, бо так ся мі з одступом часу хоче одповідати. І так на першый вопрос такой курто одповім: што єм зробив, то єм зробив, мало бы то быти і видно. А, може, виднїше буде пізнїше, кідь нас ту не буде, лем жебы по нас пришли новы боёвници... О то ся маме в першім рядї старати, не о речі тых, што помаленькы одходять, але стопорчать ся, як кібы на світї мали быти вічность. Найгірше є, же тоты „лідры“ ся справують так, як кібы з функціов Бог їм дав і розум, і способности. Але часто не мають ніч з того і много раз у русиньскім русї в своїй, так бы повісти, „горливости“ нароблять веце злого як доброго. Также, як то было при моїй пятдесятцї, так то є і при скорій пятдесятпятцї: хто быв моїм скуточным прихыленцём, щірым приятелём, добрым сполупрацовником, тот ним зістав доднесь. Правда, окрем тых, што уж позерають на нас з высот і думають сі: „люде, якы сьте дурны, жывоть так біжыть і не мать смысел ся занимати даякыма жабо-мышачіма войнами, ці боём і о „лідерство“, треба жыти і робити як люде, про благо всіх...“

● Вернийме ся до минулого стороча. Ты быв єден з мала тых одважных Русинів, котры в новембровы днї 1989-го року не вычековали і, цітуючі слова М. Бицка з Міджілаборець, „не выпыхали голов споза бука“, як многы днешнї „лідры“ русиньского руху. Ты вєдно зо споминаным Михалом Бицком, Василём Турком і далшыма немногыма все стояв у першій лінії, усвідомлюючі сі, же кідь ся „то не подарить“, будеш „першый муж на одстрїл“. Як ся позераш на тоты днї днесь? Стояло то за таку жертву? Зробив бы єсь так знова, або бы єсь радше „позерав споза бука“, як тоты, што уж „повылїзали“ і теперь полемізують о тім, ці Василь Турок або Александер Зозуляк суть вызначныма особностями русиньского руху і мож їх дати до „нашой“ енціклопедії? Інакше повіджено, оплатить ся боёвати за людей, або радше лем сам за себе?

– Є то много підвопросів у єднім вопросї, на котры, як бы ся здало, нелегко курто одповісти. Але менї ся здасть, же можу і курто одповісти: што было, то было і ніч бы єм на тім не мінив.

То по перше. По друге: я єм ся народив у знаменю Барана, также не є мі дано „чекати за буком“, наопак, выпыхам голову і там, і тогды, кідь знам, же по нїй дістану. А як ся справують остатнї люде, народжены в іншых знаменях, то я зато не можу. Лем ся мі видить, же тых звірячіх знамен у гороскопах якось мало, окрем Рыбы, Гада, бы там, мав быти, наприклад, Грох, Осел, Ячурка, Блыха ці Вуша, а їх рїшіня, ці ся дістану до „рыбячой“, „гадячой“, „блышачой“ або „вушачой енціклопедії“ ня найменше трапить, бо суть, нелем у русиньскім русї, намного важнїшы проблемы...

● З меном А. Зозуляка ся споюють скоро вшыткы, або і цалком вшыткы досягнуты выслїдкы, котры сі поставила за цїль Русиньска оброда при своїм зродї як перша орґанізація Русинів на Словеньску. Недавно быв сповненый і послїднїй, десятый пункт тогды высунутого проґраму – Музей русиньской културы, а і там при дякованю ёго директорка высловила лем три мена людей, котры єй были на помочі. Было міджі нима і Твоє. Но Ты быв і тот, котрый все нелем їднав із компетентныма на міністерстві културы ці школства і просаджовав потребы Русинів, але єсь ходив главно по нашых селах (часто за властны фінанції), але і днесь ходиш, кідь уж скоро вшыткы „выхляли“. Як єден із немногых доднесь наповняш проґрам Світового конґресу Русинів і ходиш, аґітуєш за навчаня русиньского языка і културы у школах в нашім реґіонї (што бы мали робити вшыткы русиньскы орґанізації – є їх невроком, аж 15). Як сам знаш, є то робота „непопуларна“, но потребна, бо поновемброве возроджіня Русинів до сел іщі цалком не дішло. Люде сі іщі все не усвідомлюють, же они самы мають право рїшати о собі, а мали бы рїшати правилно, жебы їм то было на хосен. На другім боцї, єсь то зась лем Ты, што стоїш од початку на самім верьху возродного процесу Русинів. Єсь выконным секретарём Світовой рады Русинів, то значіть же помагаш у рамках Світового конґресу Русинів рїшати многы пріоріты Русинів і в міджінароднім контекстї. Просто повіджено: конґрес мать темпо „експресного ріхлика“, а до сел іщі не дішов ани „особный влак“, котрый бы Русинів повіз „до Европы“. Окрем іншого, на тот факт вказав і минулорічный Третїй міджінародный конґрес русиньского языка у Кракові, де ся полемізовало о цїлорусиньскій нормі – койне, причім многы русиньскы дїти в школах ся іщі все не учать ани свій властный варіант русиньского языка, а не є то лем на Словеньску, але і в другых державах. Думаш, же русиньскый „ріхлик“ допутує і до русиньскых сел, або будеме русинство пестовати лем у Пряшові?

– Зась єсь ня завалила множеством підвопросів, але зась ся буду снажыти іщі куртше одповісти, а зачну од кінця догоры. По перше – допутує! По друге – і русиньске койне раз буде! (Хто бы перед роком 1995 повів, же буде конечно кодіфікованый русиньскый літературный язык на Словеньску?!) По третє – люде собі зачінають усвідомлёвати, же можуть самы о собі рїшати, найновшым прикладом того є село Чабины, де родічі на челї зо старостом села вырїшыли – мы хочеме, жебы в нашім селї была русиньска школа, і стало ся так! По четверте – і зато треба по селах ходити, бо так і нашов заслугов ся стало тото дїло. По пяте – дякую панї директорцї Музею русиньской културы в Пряшові, же при святочнім отворїню мултіфункчных просторів музея спомянула і моє мено, але то є факт, же на зачатках к їй особі і к створїню русиньского музея в Пряшові ся русиньскы „лідры“ поставили хырбетом, а кібы лем хырбетом...

● З тым вопросом є звязаный і далшый. Путуючі по нашых селах ани ся не мож чудовати, же Русины суть апатічны, не вірять уж нічому, бо їх екзістенчны проблемы на них долїгають так міцно, же пропаґовати лем народностно-културны темы днесь не стачіть. На людей тискать тяжка соціална сітуація, є ту велика незаместнаность... А не є того, хто бы понукнув якыйсь проґрам, котрый бы дав на тоты прімарны проблемы конкретне рїшіня. Думам на взник політічной партії, котра бы заступляла інтересы Русинів. Видить ся мі, же холем на реґіоналній уровни, то значіть на выходї Словеньска, де жыє компактно велике чісло Русинів, бы мала така партія што понукнути і кому понукнути. Найдуть Русины на то силы, або будуть дале лем „танцї выпікати“, страхуючі ся, жебы нас дахто небодай не обвинив із „політічного русинізму“?

– Нїґда сьме ся не бояли того (холем я нїт), же кідь робиме про Русинів, та нас обвинять з „політічного русинізму“. Така „сорта русинізму“ ся вылягла у даякых головчатёх і потім ся їх носителї навчіли з тым терміном оганяти, як баба з мітлов. Але не важне є то, ці нас дахто буде обвинёвати, як ці є реална сила створити таку русиньску партію. Одповідам ясно і просто: нїт такой силы! Также собі не робме ілузії о тім. Хоць бы было добрї мати свою русиньску партію (але не на папірю, але з реалным досягом), як бы тыж было добрї мати властну (дїючу) державу – Русинію (але то нияк нереалне в часї споёваня ся до Европской унії). Як єдно, так і друге – утопія! Перше нереалне, бо каждый, хто міджі Русинами мав колись даяку функцію, хоць і в комуністічній партії, хоче быти тыж і днесь функціонарём. Также є много когутиків на многых русиньскых громадках, а ниякый когут того другого когута не припустить к свому „гарему“, а де там іщі даякого другого когута ід собі. Также зістанеме, на нещастя, лем „когутячіма“ народностныма орґанізаціями без властной партії...

● Послїднїй мій вопрос буде особный. Минулый рік єсь дость радікално змінив свій родинный жывот, но він є тыж інтензівно спятый з русинством, може веце, як бы єсь сі желав. Мено Анны Плїшковой многы знають у звязи з русиньскым рухом, но, може, не многым є знаме, же зо своёв довгорічнов партнерков єсь прияв тайну манжелства. Она оддавна стояла по Твоїм боцї у возроднім процесї, брала у нїм актівну участь. Така сімбіоза мать свої плусы, але і мінусы. Як ся у тім довгорічнім тандемі, очівісно, здатнім у бігу на „довгы тратї“, чуєш? Єсь так людьскы щастный?

– Єм! Лем кібы сьме перед русинством знали „замкнути“ дверї до біту... Інакше бы вшытко было добрї, але мы уж з русинством так споєны, же з нами іде всягды і не слухать як пес, кідь му прикажеш: не ідь до постелї! Але не знам, ці то зо мнов „выграла“, хоць єм ся полїпшав?!.. Перед тым то было гірше зо мнов вытримати, также я ї обдивлям і дякую за довгорічну вытырвалость, жертовность, поміч. Не быти нёй, може, днесь бы єм быв на іншім берегу поземской пути...