В Мнїхові потім наслїдовала стрїча ведучіх держав Нїмецька, Франції, Анґлії і Італії, де вырїшыли, же Чеськословеньско мусить Судеты, де жыють Нїмцї, одступити Нїмецьку, а з Мадярьском ся треба договорити на ёго теріторіалных пожадавках. За тым наслїдовала демісія влады на челї з Др. М. Годжом і проголошіня нового премєр-міністра Сірового, же презідент Бенеш одступив із свого уряду. В октобрї ся стрїтили Мадяре з Др. Й. Тісом за Словеньско і посланцём А. Бродіом за Підкарпатьску Русь в Комарнї. Ту ся участници не договорили, бо Мадярьско пожадовало теріторію на основі штатістікы з р. 1910. Пак на Підкарпатьскій Руси ся сформовала влада на челї з А. Бродіом, котра взяла владу до своїх рук, о чім інформовала віце-ґубернатора Др. А. Бескида. 2. новембра 1938 у Відню ся одбыла арбітраж за участи Італії і Нїмецька, без участи ЧСР, і вырїшыли, же ЧСР мусить одступити южну часть Словеньска і Підкарпатьску Русь Мадярьску.

В такій сітуації жыли в тім часї жытелї Словеньска і Підкарпатьской Руси. Ненормална сітуація была і в школах. Міджі професорами нашов ся і такый, котрый нам говорив: „Хлопцї і дївчата, не учте ся! Прийдуть Мадяре, так зачнеме знова.“ Так вызерала атмосфера на годинах і самотне навчаня. Говорило ся окреме о тім, з чім ся можеме в наступных днях стрїтити.

В містах розлічны партії орґанізовали мітінґы, на котрых выжадовали узнати автономію, котру наконець ся подарило выдобити так, як была іщі почас першой світовой войны Сенжерменьскым договором присуджена Підкарпатьскій Руси. Окрем того одбывали ся многы демонштрації проти окупації, на котрых брали участь і штуденты. На многых містах сьме чітали вызвы проти окупації, але нашли ся і такы, котры витали мадярьску армію.

Кідь уж было ясне, же Мадярьско вышле свою армаду на теріторію Підкарпатьской Руси, штуденты з выходного Словеньска ся росстали зо своёв школов і сокласниками і побрали ся на штаціон. В тім часї уж на дакотрых домах висїли мадярьскы заставы. Была то про нас штудентів, як і про многых людей, якы не хотїли зістати на окупованій теріторії, дуже тяжка доба. І так путованя послїднїм влаком не было таке веселе, як кідь сьме ходили домів на Ріство або на Великдень. У влаку, а пак і дома, сьме роздумовали, де то мы будеме продовжовати ся учіти ці на словеньскых або руськых школах. Руська ґімназія в зменшеній помнїховскій републіцї была лем в Празї, а некомплетна в Пряшові, котру в р. 1935 основала Ґрекокатолицька єпархія з ініціатівы єпіскопа П. П. Ґойдіча. І так старшы штуденты ішли або до словеньскых школ, або до Прагы, а молодшы Русины до Пряшова.

В Празї сьме ся стрїтили з нашым краяном, пражскым доктором Іваном Шлепецькым, родаком із села Буковець, Стропківского окресу. Він ту заступовав нашых родічів. Помагав, де лем міг – в школї, при уквартелёваню і при далшых потребах штудентів. Зато сьме му вшыткы зістали вдячны. В школї нас прияли професоры і сокласници, як своїх. Помагали нам при учіню, бо міджі одходом з Підкарпатя і приходом до Прагы перешов довшый час. Было треба добігнути учіня, што выжадовало много енерґії. Добігли сьме то, а пак сьме могли обдивляти памяткы Прагы. Тота спокійнїша доба не тримала довго. В половинї марца 1939 року рано, кідь сьме ся рихтовали до школы, вчули сьме з пражского радіа знаму звучку а по нїй смутным голосом інформацію, же нїмецька армада скоро рано перекрочіла штатну граніцю і поступує до центра Чех. Пообідї уж нїмецькы вояци были в Празї. Взникнув Протекторат Чех і Моравы а 14. марца быв выголошеный Словеньскый штат. Так была закінчена ліквідація Чеськословеньской републікы, а штудетны Русины з выходного Словеньска ся стали чуджінцями. За короткый час пришов до Прагы Гітлер. В тот день много жытелїв Прагы і мы штуденты ішли попозерати ёго привитаня на Градчанах. Ту сьме видїли воєньскый церемоніал на челї з чоловіком, котрому ся неганебно подарило в другій світовій войнї дочасно покорити велику часть Европы.

Сістема навчаня в новых условіях ся в тім часї не змінила, также школьскый рік ся скінчів реґуларным способом. На лїтнї вакації векшына штудентів одышла на Словеньско. Кідь ся ближыв новый школьскый рік, зась быв проблем, бо нїмецькый конзулат нам не дав віза на вступ до протекторату. Было треба ся приголосити до дакотрой словеньской ґімназії. Єдна часть штудентів наступила до ґімназії в Михалївцях. Ай ту нас прияли добрї. Проблем быв лем у змінї навчалного языка, также на здоланя зачаточных тяжкостей было треба веце сил.

У 8. класї быв класным професором словеньскый літературный крітік Др. А. Матушка, котрый тримав над пришелцями з Підкарпатя охранну руку. В тім часї ту уж пановала войнова псіхоза, бо в містї уж было много словеньскых і нїмецькых вояків, якы ся концентровали в области зепмліньской Шіравы. Штуденты ся мусили приспособити розлічным приказам і заказам: наприклад, на уліцї і в школї было треба поздравити з вытягнутов правов руков „Na straž!“, што припоминало нїмецьке – „Hеi Hittler!“. Стужковы славности были заказаны, также приближуючу ся матуру штуденты ославляли тайно, жебы не были підозривы поліції і войску.

В такій войновій атмосферї русиньскы штуденты продовжовали і докінчовали свої штудії, котры зачали на Підкарпатьскій Руси.