2. Так ся зачали розвивати коґнітівны методы скуманя языка, в центрї інтересу котрых є препоїня чоловіка і языка. Коротко повіджене, скумать ся то, што чоловік, котрый говорить, хоче повісти своёв выповідёв. Головне є не то, што повів, а то, што хотїв повісти! Так ся зачали розвивати філолоґічны дісціпліны, як псіхолінґвістіка, етнопсіхолінґвістіка, праґмалінґвістіка, а в послїднїм часї коґнітівна лінґвістіка і лінґвокултуролоґія.

Коґнітівый погляд на язык значіть штудованя языка з позіції субєктівной, з позіції чоловіка-комуніканта. Языковый знак може мати не лем певне обєктівне значіня, но к нёму ся придавать значіня нове, котре завісить од цїлого комплексу факторів. Можеме то указати на прикладї слова окно в руськім языку. Русский ассоцитивный словарь (2002) приводить слова-стімулы і слова-асоціації, котры ся записують спонтанно. Велике множество такых асоціачных одношінь, стімулів і реакцій было позбераных од 11 тісяч руськых штудентів філолоґічных одборів, што є дость обєктівный образ о руськых етнокултурных цїнностях. Они суть в языковых єдиніцях, главно тых базовых, котры выкликують тіпічны асоціації лем у Русів. Часто к базовым словам ся заряджують і бежны лексемы, котры вдяка вызнамным етнокултурным текстам суть кодовыма носителями етнокултуры. Єдным з такых вызнамных базовых слов в руськім языку є слово окно, котре в позіції стімулу мать і такы асоціації:

ОКНО – спальнї, дверей, в Европу, на Волґу...

Першы дві асоціації указують на обєктівну сторону языкового знаку окно, другы дві суть носителями субєктівного значіня того слова а можуть ся появити лем в руській языковій средї. Асоціація окно в Европу є в руській културї знама главно вдяка поемі А. С. Пушкіна Медный всадник, в котрій автор словами імператора Петра Першого говорить о значіню планованого нового главного міста Росії – Петрограду:

Природой здесь нам суждено,

В Европу прорубить окно...

В днешнїй руській културї словны споїня окно в Европу, прорубить окно і розмаїты їх варіанты патрять к найчастїше цітованым пушкінізмам, через них ся выядрує одношіня Росії к остатнїм штатам Европы, але і к цїлому світу. Слово окно в руськім языку найперше ся через Пушкінову метафору змінило на код одношіня Росії
к остатнёму світу, і поступно ся концептуалізує. Наприклад, кідь руськы фотбалісты не поступили на майстровства Европы, дакотры новинкы писали: „Окно в Европу закрыто.“

Тот приклад нам давать можности говорити о основі коґнітівного, лінґвокултурного штудованя языка. Як уж было указано высше, в ёго центрї стоїть говорившый чоловік зо своїма особныма схопностями і етнокултурныма выходами. Языковы єдиніцї окрем свого обєктівного семіотічного значіня мають і богаты доповнюючі вызнамы, котры суть часто оріґіналны і неповторны в конкретній етнокультурї. Дакотры авторы, як В. Воробєв (1998), уводять термін лінґвокултурема, што можеме розуміти як слово, наповнене етнокултуров. А праві ту зачінать перепоїня языка і културы. Великы народы мають розвинуту і богату сістему лінґвокултурем, но каждый,
і меншый народ єй мать так істо. Главным предпокладом розвиваня етнокултурного богатства языка є сітуація, коли язык є зъєдночуючім елементом. Словеньска етнокултура перешла тым розвитком главно од кінца 18. ст. а тыж в 19. ст. од бернолаковчіны і штуровчіны к вытворіню самостатного штату. Языкова сітуація стоїть на зачатку народнобудительскых снажінь у вшыткых, окреме у малых народів, котры мусять доказовати свою екзістенцію, свою ідентіту в першім рядї языком як главным кодом културы. Язык ту выповнює як єдну з главных своїх функцій – інтеґралну. З того погляду суть в тяжкій позіції народы, котры жыють у веце штатах, їх язык ся роздїлює, што є припад напр. і арабского народа, бо днесь не можеме говорити о єдинім арабскім языку. Тым веце то платить о такых народах і языках, як є русиньскый. В роцї 2005 вышла в Москві енціклопедічна книга Языки мира. Славянские языки (Москва : Academia, 641 c.). В нїй ся міджі малыма славаньскыма літературныма языками уводять югославорусиньскый і карпаторусиньскый. Якбы авторы той енціклопедії были іщі дослїднїшы, то на тій істій основі бы могли говорити і о другых варіантах русиньского языка. Про нас є главне то, же русиньскый язык не є евідованый як єдиный, што ся дасть цалком порозуміти в сітуації, кідь Русины говорять на своїх діалектах.

Вытворіня єдиного інтеґрованого языка, хоць лем на ограніченій теріторії, є велика і тяжка задача. Мы знаме, же од 1995 року ся на Словеньску зробило много прорусиньской роботы, вытваряня єдиной нормы є лем єдным з условій етнокултурной функчности русиньского языка на Словеньску. Но за не менше важну задачу поважую вытваряти, евідовати, давати докопы лінґвокултурну основу русиньского языка. У світовій філолоґічній науцї суть на добрій уровни розробены методы лінґвокултурного скуманя языка. І міджі Русинами суть інтеґруючі елементы русиньской лінґвокултуры, реалным є глядати наше етнокултурне богатство в найзнамішых русиньскых текстах, фраземах і словах. Є істе, же асоціачны, доповнюючі етнокултурны значіня суть росшырены лем в конкретнім реґіонї. В нашій етнокултурї ся тяжко глядають цїлорусиньскы языковы коды, як є то у великых інтеґрованых етнокултурах. Ту мать незаступительне місто єднотный штат. Гомер, Сервантес, Шекспір, Пушкін як представителї великых історічных народів днесь репрезентують не лем свою енокултуру, но проникли до світовой културы такыма кодами, як Ахілова пята (найзранителнїше місто хоць-якого обєкту), вітровы млины (нереалны і неекзістуючі барьєры), быти або не быти (код вічного розгодованя ся чоловіка). Штатность є тым найсилнїшым імпулзом посилнёваня етнокултурной стабілности, но з приближно 5 000 народів мать свою штатность лем дашто выше 200 – коло 2,5 процента. Перед сучасным світом лежыть огромна робота заховати своє етнокултурне богатство. Філолоґове ту можуть зограти єдну з найважнїшых ролей і вдяка лінґвокултурному выскуму языка. Тоты можности мають і представителї малых народів, зато же в каждім языку, великого і малого народа, фунґують тоты істы законы. В каждім языку суть глубинны семіотічны значіня, котры характерізують ёго носителя. Великый нїмецькый філолоґ фон Гумболт назвав язык душов народа. Душу русиньского народа глядайме в ёго языку.

 

ПОЛЯНА

На тім містї бы єм хотїв указати на дакотрых словах з мого реґіону можности їх лінґвокултурного розбору. Єдно з найбогатшых етнокултурных слов у нашім селї є поляна. Етімолоґія і історія того слова походить зо слова поле, што значіть чоловіком освоєна, оброблена, скултурнена часть землї. Міджі старыма Славянами были племена Древлянів, котры жыли в лїсах, в центрї їх способу жывота было полёвництво, збераня плодів, но землю не обрабляли. Друге племя представляли Поляне, якы жыли зо землї, котру обрабляли од давных часів. Їм ся приписує і заложіня Кієва. Староруськы лїтописы говорять о частім неприятельстві міджі Древлянами і Полянами. Наше слово поляна мать тот істый повод – оброблена земля. Лемже їднать ся о тоту землю, котра ся косила, о лукы, остатня часть обробленой землї были ролї. Нашы русиньскы предкове были главно пастырї. О способі взнику поляны і їх освоюваню говорять і назвы части хотаря – они рубали лїсы (Рубаниско, Рубане) і выпалёвали (Пыдопалинка), на котрых ся вытваряли поля – поляны. Так взникли поляны на містах даколишнїх лїсів, найчастїше во высше положеных містах, котры служыли главно на здобываня сїна. Наша поляна мать єдну з найблизшых асоціацій зо словом сїно, бо то быв главный ужыток з нёй.

Около слова поляна ся вытваряють лінґвокултурны асоціації, за котрыма ся скрывать богатый етнокултурный фон. В першім рядї то значіть найглавнїша часть року: ходити на поляну значіло цілу сістему робот і лїтнёго способу жывота: косити, грабати, сушыти, возити, але і співати, радовати ся, гукати, збирати лїсны плоды. З каждым з тых слов суть споєны далшы. Так, часослово косити мать богатый асоціачный ряд: коса, ракушанка (найлїпша коса з твердой оцілї), косиско, кіся, кушка, оселка, покіс, голити (чісто косити), кебы-сь цїлый день тягав косу... Кошіня мало главну асоціацію з „тяжков хлопсков роботов“. О тім ся говорить в співанцї:

Так мі коса косит,

Аж мня в бочку болит,

Приде мила моя,

Та мі го загоїт.

Косу требало часто брусити, кажды дві-три годины клепати. В нашім селї суть, нариклад, родины Клепковы, што не є призвіско, але другый антропонім, подля котрого ся люде познали лїпше, як подля призвіска.

Часослово грабати ся росшырює словами: граблиско, граблї, зубы – Маря грабала, Кашя превертала (іронія над єдным дїдом, котрый ся хвалив, як добрї і далеко видїв на жены зо своёй родины). З грабанём сїна ся вяжуть далшы роботы: розбивати покосы (жебы сїно лїпше схло), складати до качала (кідь уж было дость сухе – до векшого кругу), робити валкы (малы копкы до наруча), складати до коп (перед доджом, або кідь уж сїно мож было возити). Недосушене сїно ся з коп росшмярёвало. Высушене сїно ся накладало до воза, до драбин. Жебы ся сїно до воза, до драбин, добрї уложыло, во возї ся сїно доптало, главнї требало добрї напучіти до бухів (середня часть драбин, де были намісто щеблїв тонкы ретязкы). Кідь уж драбины были наложены сїном, требало іщі ограбати, потім павузовати. Павуз мусив быти на верьху в серединї фуры, на то ся давав дость великый позор. До такой фуры ся запрягали конї або коровы а требало з нёв зыйти з поляны на драгу („дрыґу“). З лукы, з поляны ся сходило до вывоза, што были проглубены драгы главнї в лїсї. Притім ся мусило гамовати, на то были ланцугы, на острых берегах ся гамовало на остро (узел ланцуга ся зарізовав прямо до землї), на нерівных драгах ся віз нераз поперевертав, требало кликати поміч, віз двигати. Кідь уж была фура на „дрыдзї“, люде ся здравили, учтиво ся звідовали: Сухе? Везете? Уж файронт? Фура сїна ся годнотила, ці є красна, гарда, велика, добрї і рівно запавузована, або лем мала, над драбины, криво запавузована. Дома уж потмі ся сїно змітовало з воза до пїчылка, або ся выдавало на пєнтро, під стрїху, жебы ся іщі досушыло, жебы іщі дошло.

Так істо можеме вытворити асоціачный ряд з другыма базовыма словами і їх подробный попис вытварять конкретный образ концепту поляна. Концепты нам помагають вытворити што найподробнїшый образ о каждій етнокултурї. На поляны ішли цїлы родины – мали там хыжкы, хыжы были в дединї. Там ся ночовало і ґаздовало часто цїле лїто. Хлопи косили од скорого рана, іщі за бріждїня, жены приходили за нима, приносили їм їсти часто во відерках, котры были забалены в тлумаках, жебы варене їдло не выхолодло по двой і тройгодиновій дразї на верьхы, на вертебы, приходили з возами, дїтми. Кідь ся покосило, пограбало, звело, сїнны роботы ся скінчіли, но на полянї жывот фунґовав далше. Поляны ся зазеленили новов травов, отавов, котра ся на осїнь косила іщі раз, або ся на покошеных полянах пасли вівцї, яловина, коровы. Часто ся на полянах бачовало аж до осени, городили ся кошары, тым ся приправовали лукы на далшый рік. На осїнь і скоро на ярь ся ходило вырівновати поправляти лукы, главно кідь на них были копцї, кыртовина.

Асоціачный образ поляны ся росшырює піснями. І кідь поляновы (сїнны) роботы были тяжкы, дединьскый чоловік знав собі оцїнити красу природы, прекрасный выгляд далеко аж на Татры (около 30 кілометрів). Зо словом поляна є тїсно споєна асоціація зо словом гукати. Молоды люде, главно дївчата, вышли на верьх, з котрого їх было найлїпше чути, і гукали. В гуканю ся выядровали емоції радости, щастя, красы, покоя і силы. При другых роботах, наприклад при копаню ґруль, таке гуканя сі не знаме представити. Тото своє красне душевне росположіня указовав чоловік і в піснях. Найзнаміша з них є:

Поляна, поляна, вершком малёвана,

Хто же ей малёвав, фарбы не жаловав.

Поляна, поляна, на полянї копцї,

Якы то прекрасны, тоты наши хлопцї.

Красота лїтнёй поляны мала силны асоціації з ласков:

Ей, хлопи лукы кошят,

Ей, жены їсти ношят,

Ей, і я бы носила,

Ей, кед не мам фраїра.

На нашы поляны ся тїшыли і дїти, бо в тім часї са ходило зберати главно яфыры, ягоды, малины, гегадзы, винічкы. Около полян были буковы і смерековы лїсы. О силнім хлопови ся говорило, же є хлоп як бук. Єдна наша поляна ся зве Смерекова. Нашы поляны мають і далшы назвы: Клепкова, Кривонякова, Канцирова, Білы Скалы, Шытник, Пашкова, Попова, Жолобкы, Шырока. Такoй при нашім селї є хотарь Пыд полянками. З тых назвів мож вычітати далшы елементы народного жывота. Наприклад Попова патрила священикови, который тыж ґаздовав, но помагали му люде з дедины. Старшы люде споминають, як на нашы поляны і на Попову пришов облюбеный єпіскоп Ґойдіч, як ся шумнї знав поросправляти з нашыма людми.

Єдна лука ся у нас называть Верглічкы. Но на катастралній мапі то не є помножный назывник, але другый пад од слова Річка, котре є названём нашого главного потока. З першой формы Верьх Річкы так взникнув народный топонім Верглічкы, і днесь нашы люде повідять: Были сьме на Верглічках, не на Верьху Річкы. Іде о знамый яв народной етімолоґії, тота назва ся вытворила фонетічныма змінами, при котрых споїня послїднёй фонемы першого слова -х- і першой фонемы другого слова -р- ся в народній речі змінило. На граніцї указаных двох слов фонемы хр ся высловують тяжше, як звязаны фонемы гл, і так взникли камюньскы Вергличкы.

Слово поляна ся силно вяже на наше село, мать в собі, як є указано высше, богате етнокултурне наповнїня. Потверджує то і коментарь, котрый часто чітав М. Гиряк, кідь в радію Патрія поздравляв камйюньскых юбілантів. Слово поляна в ёго поздравнім слові можеме слухати часто.

 

ПОЛЯНЫ не камюньскы

Лінґвокултурный розбор языка ся збогатить при порівнаню културной позіції того істого аналізованого слова-концепта в другых реґіонах. Як є знаме, в сусїднїм русиньскім селї Орябина, котра є в културнім змыслї найближше ку Камюнцї, тыж мають поляны, но не такы великы. Мають і фолклорный колектів Поляна. Но далше сусїдне русиньске село Литманова уж поляны не мать. Литманівцї ходили на майданы, што дакотры авторы не поважують за славяньске слово. З того ся дедукує, же предкове Литманівцїв пришли з тых областей, котры сусїдили зо степныма неславяньскыма народами, і тото слово перевзяли од них. Литманівцї тыж співають тоту істу співанку, котру і Камюнчане, лем намісто слова поляна мають слово майданы:

Майданы, майданы, вершком малёваны...

Подобну співанку чуєме в проґрамі радія Патрія, де ся споминать мотів малёваной поляны, што потверджує асоціацію поляны з красов. Тот мотів є дость частый, што помагать декодувати одношіня Русинів ку своїй природї. Краса поляны ся порівнує з красов молодых людей, хлопцїв і дївчат:

Поляна, поляна,

На полянї яма.

Хлопцї бесідуют,

Же я малёвана...

Красна, малёвана поляна є народна метафора, котра ся вытворила під впливом єй лїтнёй фаребности, кідь чоловік видїв на нїй зачатком лїта перед кошінём много квітя.

В другых русиньскых реґіонах ся поужывать тыж слово поляна. Познаме назвы русиньскых сел Крайна Полянка, Нижня Полянка, але тыж нерусиньскых: Блатна Полянка, Сечовска Полянка, Кошіцка Полянка, докінца при Остра-ві є Остравска Полянка. Можеме лем дедуковати, як взникли тоты Полянкы. В істім змыслї ся приближують вызнаму руського слова Поляна. В Росії поляны взникали на рівнинах, не на горах. Єден час ся представителї называных Полянок реґуларно стрїчали – ай з обывателями при-
остравской Полянкы. Ту можеме найти код глубокой історічной сполуприналежности людей, котры їх заложыли, выбудовали і довгы стороча жыли в селах з назвов Полянка. Ай здрібнїла форма зо суфіксом -к- говорить о тім, же попри великых горьскых полянах то были меншы части хотаря, перетворены скултурнїнём землї, єй змінов на поле.

В словеньскій културї слово поляна мать значіня тыж высоко положеной лукы, но не вшыткы такы поляны ся косили. Можеме сі спомянути знамы слова зо Сладковічового Дєтвана:

Stojí vysoká divá poľana...

Нашы поляны „дикы“ не были, як уж было указано высше, в нашых представах о полянї в значній мірї переважують позітівны емоції, асоціації і образы.

Русский ассоциативный словарь при слові поляна мать асоціації, котры суть подобны, як і в нашім припадї, но не мать асоціації споєны з горами, кошінём, скорше лем з лїсом, з лїсныма плодами, з красов, з лїтом:

ПОЛЯНА – лесная, в лесу, зеленая, Ясная, солнечная, красивая, большая, лето, грибная, круглая, земляничная, ягодная...

Ту ся можеме приставити коло споїня Поляна Ясная, што є родне село, в якім ай пережыв свій жывот, великый руськый писатель Л. Н. Толстой. Є то властно тот істый мотів, што і при нашых Полянках – выбудованя села на обробленій і приправеній землї. В руській културї слово поляна ся вжывать часто у здрібнїлій формі з „пестливым“ суфіксом -очк-, чім ся творить красне слово поляночка. Тоты красны емоції видиме в руській народній співанцї, котра ся зачінать словами, де видиме споїня сонїчка і поляночкы, то суть тоты істы асоціації, што і во выше указаных русиньскых поляновых співанках:

На солнечной поляночке...

Тыма істыма словами ся называють дакотры славности в Росії, котры ся подобають на нашы фестівалы. Но Руси часто говорять, же торжества проходят на поляночке. В новинках Литераурная газета (2007. № 30) такой на титулній сторінцї є велика фотоґрафія з такой фолклорной акції. Припоминать то кус наш свідницькый фестівал і свідницькый амфітеатер. Емоції посилнює высше уведженый надпис з руськой співанкы. Окрем того автор крітізує руську телевізію, же іґнорує якраз такы културны акції, в котрых жыє права народна култура.

При слові поляна в руській културї не можеме обыйти руську літературу. Словарь языка Пушкина (2000) обсягує вшыткы слова, якы поужыв великый руськый поет в своїх творах. При слові поляна суть уведжены ёго віршы, де поляна без сонця, при місяцї-лунї, прикрыта хмарами-туманами є смутна-печальна:

Сквозь волнистые туманы,

Пробирается луна,

На печальные поляны,

Льет печально свет она.

В романї Евгений Онегин тыж найдеме слово поляна, котру в снї видить єдна з постав роману в зимушнїм часї:

Ей снится, будто бы она

Идет по снеговой поляне.

Печальной мглой окружена.

А. Блок видить руськы поляны як єдну велику сучасть руського жывота, руськой природы, руськой културы:

Леса, поляны, и проселки и шоссе,

Наша русская дорога,

Наши русские туманы,

Наши шeлесты в овсе.

Красоту руськой поляны находиме в названю цукриків, де на прекрасній поляночцї зберать плоды медвідь.

 

КОНЦЕПТ

Конкретне слово, котре мать богаты етнокултурны асоціації, як в нашім припадї слово поляна, ся концептуалізує, вытварять етнокултурный концепт. Концептом розумиме главну бунку културы у свідомости чоловіка. Як сьме могли збачіти, про вытворіня концепту потребуєме богаты і обєктівны здрої, найчастїше то суть репрезентачны тексты. У великых културах, як є споминана руська, вызнамнов текстовов частёв концептуалізації є умелецька література, тексты знамых мыслителїв, історіків, журналістів, політіків і другых авторів, якы ся своїма текстами записали до народной културы, котры суть шыроко знамы, на них ся одкликують наслїдуючі поколїня, з них ся беруть часто главны народны ідеї. Авторьскы тексты великых народів в етнокултурній концептуалізації ся доповняють главно фолклором. Малы народы праві тот доповнюючій етнокултурынй здрой мають як главный. Кідь то будеме апліковати к Русинам, так выразно нас репрезентують нашы співанкы. Русиньскы мелодії суть знамы далеко за граніцями нашого реґіону. За послїднїх пятдесят років велику заслугу на тім мать М. Мачошкова, ПУЛЬС і другы ёго солісты, композіторы, нашы фестівалы, фолклорны ансамблї, народностне высыланя словеньского радія, котры мають у нас великый інтеґрачный вызнам. Через фолклор ся русиньска култура репрезентує найвыразнїше. В нашых співанках можеме найти богату сістему русиньскых концептів. Можеме перелистовати зборникы русиньскых співанок, котрых є дость, де найдеме тоты найтіпічнїшы образы русиньской културы. Высше єм споминав концепт поляна в Камюнцї, но так істо в другых селах суть співанкы зо словами о своїй природї. Языковы концепты русиньской природы суть єдным з найбогатшых здроїв познаня нашой културы. Лем сі припомняньме співанкы
о Маков
іцї, о Карпатах, о Бескидах. Уж єм споминав, же в Орябинї є ансамбель Поляна, подобный ансамбель в селї Якубяны ся называть Кычера, подля єдной горы в якубяньскім хотарю. Высше 50-річный ансамбель в Камюнцї ся зве Барвінок, подля красной фіаловой тягачой квіткы, з котрой ся іщі і днесь роблять покрейды на весіля про дружбів. В Пряшові є знамый фолклорный ансамбель Карпатянин. З тых, але і з многых далшых прикладів ся пересвідчуєме на научній основі о тім, же Русины суть од давных часів народ споєный барз тїсно з природов, з Карпатами. Ту найдеме найвеце нашых оріґіналных концептів. Про лінґвокултурне скуманя языка, як коду етнокултуры, є барз потрібне вытворити єрархію етнокултурных концептів. Іщі раз ся жадать примомянути приклад руськой културы, в котрій переважують літературны концепты. Руська култура ся поважує за літературоцентрічну. Русиньска култура, як і култура другых малых народів, є веце основана на концептах з фолклору, котрый ся може тыж дїлити. Барз важны суть історічны концепты, котры ся часто операють о штатны штруктуры і ідеї штатности. У малых народів історічны концепты не суть такы знамы, но они екзістують, лемже є їх тяжко глядати. Такісто можеме глядати концепты, котры ся вытваряють на основі перевзятых слов з другых языків. Наприклад, слово-концепт шыфа обсягує цїлый ряд асоціацій о выстяговалецтві нашых людей главно в 19. і 20. ст..

 

ПЕРСПЕКТІВЫ ЕТНОКУЛТУРЫ

Днесь ся тоты найосновнїшы нашы корїнї нарушують, ба нічать ся. Народ вымерать, кідь не може жыти в своїй первістній средї. Барз важным условіом реалной концептуалізації етнокултуры є єй інтеґрація, културна, політічна, економічна, реліґіозна. Малы народы, котры не мають свою штатность, суть і в културнім змыслї в тяжкій позіції, чого наслїдком є асімілація. Є найосновнїшым інтересом каждого штату, жебы підпоровав малы народы, котры сполувытворяють културне богатство каждого штату.

Перед пару роками вышла в Лондонї книга Смерть културы, в котрій ся говорить о тім, же кідь ґлобалізація буде продовжовати такым темпом як дотеперь, зо сучасных около пять тісяч языків остане лем пару сто. То є так істо, як кідь счезають з природы окремы сорты ростлин і звірят. Тоты ся заносять до червеной книгы огрозеных сорт. Заникаючі народы суть на тім іщі гірше. То сі зачали усвідомлёвати, наприклад представителї анґліцькой влады і вытворили проґрам обновлёваня келтьскых языків у Великій Брітанії. Є притім парадоксом, же днешнї Анґлічане хотять ожывити тоты етнокултуры, народы котрых цїлы стороча ліквідовали!

Такы крокы в рамках штатной політікы можуть помочі при істім утриманю етнокултуры малых народів. Но як сьме могли видїти при концептї поляна, найпевнїше ядро културы ся вытварять в господарьскім жывотї, котрый мать своє етнокултурне корїня. Історічным фундаментом господарьского жывота Русинів было польногосподарство в горьскых областях, в Карпатах, главно хов овець, коров, около якого ся вытваряло дрібне родинне господарство. Конкретный выробный способ ся доповнёвав лінґвокултуров з богатыма текстами, співанками, обрядами, обычаями, а вшытко то творило певный цїлорічный цікл по цїлы стороча. Тоту русиньску выробну етнокултуру нарушыла колектівізація а в нашім часї ся економічный фундамент русиньской културы практічно зліквідовав. Карпаты суть без людей, зароснуты буряном, хлопи лукы не косят, жены їсти не носят, поляны уж не сут малёваны. А кідь їх ай косить даякый обровскый трактор, так лем зато, же нас фотять з дружіцї, бо за таке кошіня дістанеме дотації. На нашых полянах остали порожнї хыжкы, часто розбиты, не стрїтите чоловіка, лем даякых, найчастїше польскых турістів. В первістно русиньскім лемківскім селї Явыркы жыють іщі двоє Русины, котры споминають зо смутком на акцію Вісла і на остатнї ліквідачны політічны крокы проти них. Каждоденный жывот нашых людей ніч не припоминать жывотный способ нашых предків, котры нашу културу вытворили. Способ сучасного жывота ся концептуалізує в слові ґлобалізація, котра постигує вшыткы културы. Всягды є тот істый способ выробы, тот істый способ реалізації вольного часу, тот істый способ обрядів, тот істый способ облїканя, стравованя, бываня, лїчіня. В условіях такой ґлобалізації вырїс етнічно неідентіфікователный тіп днешнёго чоловіка, што є досправды смерть културы, котра страчать етнічны фундаменты. Образно можеме повісти, же світ зачінать овладати чоловік в ріфлях і трічку з мобілом в єдній руцї а гамбурґером в другій. В тій єдностранній монокултурї гомо етнікус не може пережыти. Тоты песімістічны слова представують реаліту, но ай так перед нами стоїть вопрос:

 

ШТО ДАЛШЕ?

Знама словеньска перекладателька з чіньского языка до словенчіны говорить, же чіньска култура ся заховала уж пять тісяч років, главно вдяка тому, же абсолутна векшына обывательства в Чінї цїлы тісячроча ся тримала землї. Чоловік і земля є в тім найшыршім змыслї ядром културы. Европска унія становлять певны квоты, в рамках котрых в польногосподарстві може робити в каждій країнї лем пару процент людей. Но ліквідація етнокултурной основы выробы
є ц
їлосвітовый процес, тым веце перед філолоґами стоїть найважнїша задача – захранити, што ся дасть. Тото, што заникать, або уж заникло, як є културный концепт нашой поляны, треба записати, што найподробнїше здокументoвати. Переважно ся в нашій етнокултурній роботї концентруєме на язык, фолклор, історію, што
є
барз заслужне, але є неменше потрібне спознати корїня нашой выробной културы. Главно по наших селах жыють іщі люде старшого поколїня, котры собі памятають дость подробно способ господарства і жывота нашых предків. Кібы єм ся вернув зясь до моёго села, так бы ся міг розробити тот способ через концеп дрытарь, што выразно доповнёвав жывот нашых жытелїв аж до 50. – 60. років 20. стороча. Істо ся найде в каждім реґіонї много подобных базовых слов-концептів, розбор котрых нам поможе заховати холем в пасівній формі знаня о богатстві русиньской културы в тім найшыршім змыслї. Такы выскумы бы ся могли робити ай в такых ізолованых первістно русиньскых селах, як є Пача при Рожняві ці Гачава недалеко Турнї над Бодвов. В языку, главно старшых обывателїв суть слова, котры представують заникаюче богатство нашого народа.

Недавно была написана монографія М. Чіжмаровой (2007), в котрій ся авторка інтересує ботанічныма назвами в нашых селах. В них находиме в першім рядї образность і метафорічность нашого языка. Ту ся жадать цітовати з даной роботы: „Niektoré botanické názvy sú motivované miestom výskytu rastliny. Napríklad nezábudku močiarnu v skúmanom nárečí nazývajú žabí očka“ (Čіžmárová, 2007, s. 37). Етнокултурне богатство находиме, главно в споїню чоловіка і природы, но в нашім часї ся то явно нарушать, а і тот приклад сі жадать од нас заховати што найвеце лінґвокултурных познатків.

 

Література

 

ВОРОБЬЕВ, В.В.: Лингвокультурология. Теория и методы. Москва : Издательство РУДН, 1997.

КАМЬOНКА. Братiслава : Словацьке педагогiчне видавництво, 1982.

КСЕНЯК, М: Байкы. Пряшiв : Сполок русиньскых писателiв Словеньска, 2006.

КУЗМЯКОВА, А.: Фольварк на красным мйыйсцу є. Зборник странянскых спiванок. Пряшiв : Русиньска оброда, 2005.

ЛАДИЖИНСКИ, И.: Карпатороссы в Еуропи i Америки. Примир Камёнка. Кливленд, 1940.

МАҐОЧIЙ, П. Р.: Русины на Словенську. Iсторичный перегляд. Пряшiв : Русинська оброда, 1994.

МАСЛОВА, В.А.: Лингвокультурология. Москва : Academia, 2004.

МУШИНКА, М.: Голоси предкiв. Пряшiв 2002.

ČIŽMÁROVÁ, M.: Botanické názvy v ukrajinských nárečiach východného Slovenska. In: www.pulib.sk. Prešov 2007.

PATARÁKOVÁ, H.: Zborník k 55. výročiu novej školy v obci Kamienka. Kamienka 2006.