Але стовка делеґатів і дві стовкы гостїв недавного другого конґресу підкарпатьскых Русинів вырїшыла іти іщі дале, кідь ся обернула на Закарпатьску областну раду в Ужгородї, жебы в дїлї наданя тій области штатуту автономії і выголошіня єй за самостатну автономну републіку Підкарпатьска Русь сїсти за єден стіл переговорів, а то до 1. децембра 2008. Они ся безують на то, же першый крок тота рада уж під тиском русиньскых актівістів зробила, кідь 7. марца 2007 на засїданю посланцїв схвалила рїшіня узнати націоналность „Русин“ на теріторії области і занести ї до реґістра списованя людей в реґіонї. Але узнаня самос-таной націоналности Русин є єдна річ, а выголошіня автономії Підкарпатя – друга річ. То уж важный політічный крок, котрый може зо собов принести многы, і неблагы, наслїдкы, хоць бы за дакотрыма русиньскыма „актівістами“ як не стояла Москва, але они жыють предці в незалежній Українї, а тота то не доволить. То по перше, а по друге: в часї, кідь ся европскы країны соєдиняють до Европской унії, ізоловати ся до якойсь малой авотомной републічкы, хоць бы яка была нам мила, то нереалне дїло. Тым веце, же Москва, напроти Києву, не тужыть увести свою країну до кошара Европской унії (ЕУ), але навспак, найрадше бы вшыткых назад притягла, і хоць недобровольно, до „совєтьско-російского“ кошара. Но Україна кідь хоче іти до ЕУ, так без узнаня русиньской націоналности, як і дакотрых іншых націоналностей, ся єй то не подарить! Днесь уж не выстачіть вшытко вырїшыти односно Русинів, о котрых світ знать і якы в многых країнах суть узнаны як самостатна націонална меншына, словами: „такого не було, нема і не буде!“ Підкарпатьскы Русины і такым „кроком зуфалства“ владї у Києві, котра была глуха ку вшыткым дотеперїшнїм културным і „чемным“ претензіям, інформаціям і пропозіціям з боку як лідрів русиньского руху на Підкарпатю, так з боку челных представителїв Світовой рады Русинів (СРР) як выконного орґану Світового конґресу Русинів. Также дїло Русинів Київ буде мусити рїшати, ці ся му хоче, або нїт. Лем жебы не дішло к перенаслїдованю і караню лідрів (хоць першы назнакы уж ся проявляють), котры сьме зажыли в недавнім часї „золотого“ соціалізму.

Самособов, же дїло треба вырїшыти ясно – офіціално узнати владов Україны Русинів на Підкарпатю за самостатну націоналность з ушыткамы правами і повинностями, котры мають зафіксованы остатны самостатны націоналности в Уставі Україны. Бо „Ваганя Україны веде до екстремізму“. То ся підтвердило теперь, хоць выголошіня під таков назвов председы Світовой рады Русинів схвалила СРР на своїм засїданю уж перед тым і было публіковане в третїм тогорічнім чіслї нашого часопису. А же світова орґанізація Русинів ся діштанцує од екстремізму в карпаторусиньскім русї, то было главнов думков отвореного писма-выголошіня, котре было підписане председом СРР Павлом Робертом Маґочіём і председом Світовой академії русиньской културы Стівеном Чепом і было опубліковане у другім тогорічнім чіслї Русина. І тото писмо одобрили члены СРР а з нёго в сучасній сітуації хочу зацітовати холем тото:

„… Зато, же дана сітуація на Підкарпатю огрожує міджінародну авторіту карпаторусиньского руху вообще, мы хочеме выголосити, же:

1. Карпаторусиньскый рух, як рух націоналный, мусить ся дотримовати ідеалів демокрації, слободы, толеранції, ненасилства і мірной коекзістенції.

2. Треба одшмарити застарілу, іщі з 19. стороча тезу „язык = народ = держава“, котра не принесла Европі ніч, окрем двох світовых воєн і масовой ґеноціды, і треба прияти факт, же Европска унія ся мусить стати домом про вшыткых Русинів, як і про вшыткы народы Европы, державны і бездержавны.

3. Як резултат попереднёй тезы, абсурдне є снажіня змінити екзістуючу сістему граніць і створїня новых. Нашым цілём ся мусить стати Европа без граніць…“

Также тоты слова ся теперь стали іщі веце актуалныма як у децембрї 2007 року, кідь лідры карпаторусиньского руху на челї з о. Д. Сидором прияли перше контроверзне выголошіня і тот рух ту зачав ся выострёвати, аж дошло к їх акту выголошіня републікы Підкарпатьска Русь і приятю Меморандуму, з котрого наконець хочу зацітовати холем єдно речіня:

 „… 17-річна антірусиньска політіка україньскых властей указала, же є неможне дале захранити ся корїнному народови в Українї з властнов націоналнов етнічнов тварёв, же вшыткы рїшіня і крокы україньскых властей за 17 років были заміряны на етнічну ліквідацію і діскрімінацію, маючі признакы ґеноціды русиньского народа на ёго історічній земли…“

Также наконець бы єм поправив народну пословіцю односно сучасной сітуації Русинів на Підкарпатю: „Як ся до горы кличе, а гора є глуха, так треба дашто робити…“ Лем не дай Боже, жебы Підкарпатя ся стало далшым Косовом, хоць лідры той ґрупы русиньскых „актівістів“ говорять і о косовскім варіантї рїшіня даной сітуації, а то бы не было про никого добрї. Зась потерплять і невинны, може, і жертвуючі своїм жывотом…