Михал Завацькый, окрем того же подникать, свій час жертвує і гляданю спонзорів. Бере то много часу і енерґії. Без ентузіазму ся то просто не дасть. Михал бы собі за то заслужыв холем моралне оцінїня. Тадь самы узнате, же найти 80 спонзорів не є просте дїло.

Але тот фестівал стратив первістну думку, напрям, ціль, што не мам із властной головы, але єм згодный з тым. Люде самы говорять і оцінюють то, што ся дїє, бісїдують о тім, полемізують. Є над сонце яснїше, же не мож заспокоїти вшыткых, все будуть дакотры спокійны, а іншы скламаны, так то в жывотї ходить. Тота надміру успішна акція мать свої темнїшы сторінкы, а єднов з них было недорїшене паркованя, то быв найбівшый проблем. (В тім часї і Варголів муйзей „боёвав о фундуш“ на паркованя з пріматором Міджілаборець). М. Завацькый твердить, же лїпше ся то не дало зорґанізовати з паркованём, же єдинов алтернатівов бы была єдносмерна дорога а одход із Миковой бы быв через Дрічну.

Але я сам найбівшый проблем виджу в тім, же мы Русины самы на своє забываме. Быв то русиньскый фестівал, холем подля назвы на плаґатах, на котрім чуєме переважно словенчіну, а то і нелюбозвучну, недоконалу, несписовну, де намісто нашых прекрасных русиньскых співанок суть презентованы словеньскы, україньскы, а намісто фолклору – третёрядный середнёпрудовый поп. Є то страшне і боляче видїти, як Русины „кашлють“ на своє походжіня, поталабають свої властны кровны традіції і продававють ся. Суть то запроданцї! Забывають на свою мамку, котра їх научіла родну реч не тоту, котру днесь ся снажать в бісїдї преферовати. Є то велика ганьба, же екзістують, нажаль, многы люде, котры ся ганьблять за своє русиньске, за своїх родічів і докажуть то без ганьбы указати на такім многотісячовім форумі! Страшнїше є, же кідь бісїдуєте з такыма людми, так прийдете на то, же они тому не розумлять, а іщі страшнїше є то, же николи не порозумлять а ани не є шанса, же свій погляд змінять. Словаци то называють „zadubenosťou“...  Пан Петер Сташак говорив на фестівалї по русиньскы!

К тому о недожытій вісемдесятцї Енді Варгола на фестівалї скоро не впало ани слово... Омного веце як домашній „модератор“, о нїм холем пару скромных і сімболічных речінь повів зась пан Сташак

Наконець хочу підкреслити, же култура – то не кобаса, півдецо, повный жалудок, танцёваня і „забава аж до білого рана“. Кідь гей, так то свідчіть о нашій духовній убогости. Орґанізаторы бы ся могли кус задумати над тыма думками і крітічныма припоминками. Тримлю їм пальцї до будучого річника досправды Русиньского фестівалу Енді Варгола в Миковій.