Тяжко му было в чуджім світї, якым про нёго быв Кежмарок, але поступно собі звык, но до родной Остружніцї все мыслями залїтав, як орел. За родным барз тужыв, але Русинів нашов і ту, на Спішу, в самім Кежмарку і ёго околіцї, так і заложыв про них Сполок Русинів Спіша, котрый там розвивать своє дїятельство уж вісем років і каждорічно орґанізує свою найвекшу акцію – Стрїчу родаків із сел блажовской долины, із котрой тыж ся Русины мусили выстїговати про створїня ту воєньского пасма Яворина. Якось то Русинів із многых кутиків выганяють... Але они векшынов ся не дадуть зломити, тримлють ся свого і в чуджіх селах і містах, о чім свідчіть і ёго орґанізаціов каждорічно приправлёваный Русиньскый бал у Великій Ломніцї.

Юрко як довгорічный збератель русиньского фоклору выдав зборник співанок під назвов Краю мій рідный, в котрім суть тексты записаны із сел стариньской долины, потім книжкы Ластівочкы прилетїли, Спи дїтино, спи. Пізнїшe му вышов зборник поезій Гуслї з явора (Пряшів, 1995), котрым ся навсе записав до аналів русиньской поезії. Ёго поезія ся дістала до зборників Муза спід Карпат (Пряшів, 1996), Ziemia otulona wiersem (Piwniczna Zdrój, 2007) i ншых. В послїднїм з них мать по русиньскы поезію Мій край, котра є перетлумачена і до польского языка. З нёй не мож не зацітовати такы рядкы:

„Є такый край

де поеты слова зберають

як дїти малины (...)

Є такый край

высше Снины

де часом зайду

поплакати і я

Дай руку менї

заведу тя там

де села стояли

і церьковцї святы

на гору Ґаздорань

бо лем з нёй чути

потічок Гаврань (...)“

Желаме нашому молодому шістдесятникови, жебы нам подаровав іщі многы прекрасны віршованы рядкы, котры заговорять до нашых сердець. Жебы іщі много зробив стрїч родаків, русиньскых балів і іншых акцій на хосен Русинів у їх ревіталізачнім процесї. Жебы іщі пожыв пару десяток років на радость родины, близкых, камаратів, сполупрацовників.

На многая і благая лїта!                  А. З.