|
Кідь нам по вступных екзаменах в шк. р. 1945/46 директор учітельской академії Др. Штефан Ґойдіч выголосив, же сьме до першой класы прияты, то перша дорога вела до інтернату. Условія на приятя были дві: платити корунами і натураліями. Каждый на зачаток дістав папірик, на котрім были написаны польногосподарьскы продукты, якы треба до інтернату принести, до коли і кілько. Треба собі усвідомити, же то были тяжкы повойновы часы, в містьскых складах не было достаток продуктів, быв листковый сістем, а штудентів было треба кормити. Я собі споминам, же при одходї до школы при кінцю авґуста 1945 року мі дома подля папірика приправили: мішок бандурок, 20 кіл ярчаной мукы, 5 кіл фасолї, малый мішок цібулї з ческом, ярчаны крупы, велику груду шмальцю і дакус соли. Тото вшытко наложыли на віз, положыли іщі перину і шматя, запрягли стару кобылу і одышли сьме з Андріёвой до Пряшова, вєдно з двома штудентами (Йосиф Лацко і Йосиф Боднарь), котры бывали в Алумнеї і ходили до руськой ґімназії.
ПЕРШЫЙ ФАЛАТОЧОК ХЛЇБА В ІНТЕРНАТЇ До Пряшова сьме дошли пообідї. Господарька в кухни перебрала продукты, а кідь збачіла мою смутну і голодну тварь, одрїзала фалаток хлїба, намастила нашым шмальцём, посыпала цібулёв і дала мі їсти. Быв то мій першый обід в інтернатї. По одовзданю продуктів мі на дирекції інтернату придїлили місто на спаня в комнатї, де было 30 постелей. Быв єм радый, же буду мати де спати і што їсти. В інтернатї бывали іщі штуденты з руськой ґімназії, руськых клас обходной академії і з ґрекокатолицькой міщанкы, котра мала класы в приземных просторах інтернату. Жывот в інтернатї ся рядив подля порядку, котрый нам хлопцям з русиньскых сел не робив проблемы. Мі ся здасть, же сьме тогды были скромнїшы і слухнянїшы. Не мали сьме великы пожадавкы. Старали ся о нас отцї василіане, якы были барз милы. Дакотры нашы дїтиньскы нерозважности рїшали з порозумінём і ласков, як властны родічі. Запамятав єм сі отця духовного Маріяна Поташа і Никодима Крету, котры ку мі были барз добры. Они сі ня барз облюбили, може зато, же єм быв слухняный, же єм быв сирота. І на іншых не можу повісти криве слово, як, наприклад на отця Полікарпа Гучка, Емануіла Главача.
ГОЛОС ДЗВОНУ Інтересне про наш інтернат было то, же денный порядок ся орґанізовав подля голосу дзвону. При ославах 100-річного юбілею Руськой учітельской академії я го видїв вісїти на тім самім містї, як памятку на зашлу славу нашого інтернату. Першый голос дзвону іщі перед шестов годинов рано голосив, же треба вставати і приправлёвати ся до школы. Другый голос нас кликав на молитву до часовнї-каплічкы. Она была на першім штоку. На престолї з прекраснов іконов не хыбовали все жывы квіткы, о котры ся старали сестры василіанкы з дївочого інтернату, што быв на Пылзеньскій уліцї. Далшый голос дзвону нас кликав на фрыштик до їдалнї. Кажде їдло ся зачінало молитвов Отче наш, котру зачінав штудент будучій учітель Іван Манько з Мальцова. Пообідї отцї василіане ся старали, абы вшыткы выхованцї были на своїх місцях в штудовни і приправлёвали ся на далшый день до школы. В тім часї мусило быти в інтернатї тихо, абы нихто не вырушовав штудентів при штудію. Іщі двараз было чути голос дзвону: кідь нас кликав на вечерю, і по 9-ій годинї вечур, кідь быв выголошеный ночный одпочінок.
ҐРАТУЛОВАВ МІ ДИРЕКТОР РУСЬКОЙ ҐІМНАЗІЇ Мы, як будучі учітелї, сьме не забывали ани на културно-освітну роботу. Вєдно із штудентами в Алумнеї сьме орґанізовали културны акції. Споминам собі, наприклад, на концерт в тїлоцвічни при руській ґімназії. На концертї выступали нелем хлопцї з нашых інтернатів, но і дївчата з інтернату сестер василіанок і іншы. Проґрам быв богатый і пестрый. Выступали там із своїма літературныма творами Андрій Ватащін з любовнов поезіов, Василь Скрип з приповідками, Валентин Кормош з байками (подля Крылова) і ін. З допроводом клавіра прекрасно співала руськы і україньскы співанкы Ольга Остапчук. При співаню нашых співанок великый успіх мала Вєра Пеліхова. З духовныма і церьковныма піснями выступили дївчата з руськой ґімназії. Міджі їх піснями была і Аве Марія. Хлопцї з ґімназії затанцёвали руськый казачок і ін. Мене орґанізаторы повірили декламовати найновшу руську поезію. Я сі выбрав поезію Константіна Сімонова Жди меня и я вернусь. Стишок єм декламовав наспамять з великым пережыванём. В авлї было тихо, як в гробі. По скінчіню были бурливы потлескы. Самособов, найвеце тляпкали дївчата, што ня тогды барз тїшыло. По скінчіню концерту мі ґратуловав і сам директор руськой ґімназії Алексей Фариніч. А то было штось!
ПО ПОШТАТНЇНЮ По поштатнїню інтернату в р. 1948 ёго ряджіня взяла до рук штатна справа. Директором ся став Еміл Сокол, професор руськой ґімназії. Як выхователї ся на інтернатї чередовали професоре: П. Бунґаніч, І. Волощук, М. Коленка і ін. На порядок мерьковали самы штуденты найвысшых клас. В жывотї нас выхованцїв ся мало-што змінило. Росшырила ся сполупраца із штудентами з Руськой ґімназії в Гуменнім. При стрїчах сьме обдивляли їх твердый руськый язык. Наша рущіна в Пряшові была мягка і переплетена з русиньскыма словами. При такых стрїчах сьме сі усвідомлёвали, як много русиньскых дїтей може штудовати на вшелиякых нашых школах.
ТЕПЛЫ СПОМИНЫ НА РУСЬКЫЙ ДОМ Неоддїлнов частёв моїх споминів на штудентьскы часы зістає Руськый дом у Пряшові. Як штуденты мы ту главно ходили в суботу пообідї і в недїлю по штудентьскій святій літурґії, на котрій мы, як будучі учітелї і канторы, тоту літурґію на хоруші співали. Про штудентів в Руськім домі все были орґанізованы розлічны пестры културны акції. Мы знали ёго історію і были вдячны закладателям такого прекрасного културного центра. В нїм по другій світовій войнї была выголошена і перша Українська народна рада Пряшівщини. Ту сьме ся сходили на громады новой молодежной орґанізації Союзу молоді Карпат і слухали Др. Андрія Сушка, председу СМК, якый говорив о задачах в повойновім народнім возроджіню. Ту сьме орґанізовали стрїчі на Новый рік подля юліаньского календаря, робили стужковы ославы перед матуров. Не мож забыти стрїчу штудентів з нашым, тогды молодым, поетом Іваном Мациньскым. Мы любилли слухати ёго стишкы, бо він їх декламовав з великым ентузіазмом і силно пережывав тото, што чітав. Мы го слухали з отвореныма устами і нагороджовали го великыма аплавзами. Мы тогды в нїм хотїли видїти і видїли другого Маяковского. Хто бы міг на таке дашто забыти! Мы любили ходити до Руського дому в Пряшові, бо сьме ся там чули як дома, на своїй теріторії. Ту было все на што позерати, чути і што почітати. По стїнах вісїли образы нашых будителїв і політічных представителїв нашого народу. Ходбы были выздоблены прекрасныма вышывками русиньскых жен, образами, фотоґрафіями з акцій, зо жывота русиньского народу. В реґалах сьме находили часописы і новинкы, писаны азбуков. Найітереснїша в тім часї быа наша Пряшевщина, бо в нїй сьме находили і нашы статї о жывотї штудентів, писаны по руськы. Велику пасію сьме мали позерати з окен Руського дому на корзо, де ся прохо-джовали нашы дївчата, котрым сьме зошмарёвали долов папірикы з одказами. З погляду дорослых, тото было дакус дїтиньске, нерозважне, но мы свій чін поважовалли за штось нормалне, бо сьме то робили з нашых окен і з нашого Дому. Барз нам Руськый дом приріс ку сердцю. РЕКАПІТУЛАЦІЯ Недавно єм быв в Пряшові і хотїв єм попозерати і навщівити Руськый дом святыню русиньской културы. Уж при входї з ходника у вітринах колись было видно вшеліякы нашы часописы і новинкы писаны азбуков, были ту выставлёваны вышывкы нашых жен, великодны писанкы і іншы предметы характерны про Русинів. Теперь там увидите малы електоронічны выробкы і другы дрібны предметы як рекламу чуджіх подникателїв. Ніч з того не насвідчує, же вітрины патрять Руському дому. Стїны коло ґарадічів на першый шток все были выздоблены образами нашых поетів і умелцїв, деревяных церьквей і др. Теперь суть там лем голы стїны. На першім штоку в просторных ходбах пусто. Гев-там по кутах поукладаны стары буторы ці розбиты скринї. Стїны білы, но без єдного образчіка. Глядав єм даякый плаґат, бо праві ся приправлёвали културны фестівалы у Свіднику і Міджілабірцях. Ниґде ніч. Дверї вшыткы позапераны. При слабім світлї єм з бідов перечітав брондзову таблу о історії Руського дому. За єдныма дверями было чути голос. Отворив єм їх, поздравив: ,,Добрый день! Одповідь была: ,,Dobrύ deς! На мої вопросы мі притомна жена все одповідала по словеньскы. Ку нїй ся придав і за столом сидящій муж тыж по словеньскы. Такой єм сі усвідомив, же я в Руськім домі вже не міджі своїма, але міджі чуджіма людми. Поздравив єм і одышов до Кошіць. По пути мі в голові перескаковали думкы, яка велика траґедія настала, же бывша слава Руського дому так заникла. Сам собі кладу вопрос, ці іщі даколи воскресне забыта традіція русиньского Руського дому і ці він ся назад стане центром културы і стрїч нашых штудентів і нашого народу. Дай Боже, жебы ся сповнили пророчі слова пана Гавриїла Бескида о приправі і выхові новых кваліфікованых учітельскых кадрів, котры бы з великов ласков і ентузіазмом шырили културу і освіту на русиньскых школах і міджі Русинами. Першы передусловія на тот довгый процес уж суть. Быв вытвореный Інштітут русиньского языка і културы на Пряшівскій універзітї. Жычме му велё сил і успіхів в ёго благородній роботї на хосен вшыткых Русинів. ■
|