Дале пан Шкурпа твердить, же унія ся робила зато, абы была зліквідована православна віра міджі Русинами і же ся робила насилно. То неправда. Ани другы церьковны унії, котры споминать пан Шкурла, ся не робили насилно. Ку ґрекокатолицькій церькви, неоддїленій од Рима, ся по довгы стороча припоёвало і зъєдночовало з Римом посередництвом унії (выходны церькви, зъєдночены з Римом) лем тото православне высше і низше духовенство вєдно з віруючіма, котре то саме хотїло і лем там, де то дозволяла їх політічна сітуація. Правдов оставать, же тота єднота мала все много неприятелїв. Москва і Руська православна церьков ся з тов історічнов подїёв не доказала вырівнати, зато твердить, же унії ся робили насилно. Історія але документує, же то не было так. І в нескоршім періодї при змінї граніць на теперішнїй теріторії (Росії, Польщі, Білорусії, Латвії і Україны), котра была під владов Москвы, твердили перед світом тото саме, зато ся на тых теріторіах зачали уніаты добровольно зъєдиняти з Руськов православнов церьквов, як напр. в р. 1794 ся зъєднотили уніаты Подоля і Волинї, в р. 1839 їх наслїдовали уніаты Білорусії, в р. 1875 уніаты Холмщіны і т. д. Были то але тверджіня роспорны з обєктівнов правдов, бо всягды там Руська православна церьков за помочі царьского апарату часто выступала і твердо пронаслїдовала і ліквідовала ґрекокатолицьку церьков за єй вірность апостольскому престолу в Римі. І з того періоду маме много мучеників. Подобный сценарь ся повторив і в періодї „червеных апостолів атеізму“: большевиків і комуністів. Пан Шкурла ту споминать 50-ты рокы минулого стороча на Підкарпатю і Пряшівщінї як „навернутя ку православію“, а то в роспорї з обєктівнов правдов. Пане Шкурло, мали бы сьте знати, же „навернутя“ і „насилна ліквідація“ не є то саме. Наісто не знате, же сценарь ліквідації Ґрекокатолицькой церькви ся писав у Москві. У нас на Словакії ся в марцу 1950 зышли на тайных зборах в Ружбахах заступцёве Православной церькви, Україньской народной рады і владных орґанів, і там было договорене, як і коли зреалізовати ліквідацію. Там быв зрядженый і централный выбор „про навернутя ку православію“. О тій акції „П“ пан Шкурла говорить, же не были нічім іншым, лем направов хыб.

Обидвоме нашы тогдышнї владыкове скінчіли увязнены в арештї (днесь суть обидвоме благоречены) а фактом є і то, же наш дорогый владыка Павел Ґойдіч быв одсудженый в Леополдові на дожывотный арешт. Там нашов і свою мученицьку смерть. А то лем зато, же не зрадив нашу прадїдівску віру. Нуканый пост патріархы православной церькви в тогдышнїй ЧССР не прияв. Быв то муж глубокых моралных прінціпів і златого сердця. Зістав вірный своїй народности, ґрекокатолицькій церькви і апостольскому престолу в Римі. І наперек тому,

пан Шкурла твердить, же ішло о „направу хыб“. Мали бы сьте знати, пане Шкурло, же злоба злобу нїґда не выжене! Дале автор того матеріалу твердить, же ґрекокатолицька віра ту была заведжена насилу, проти волї Русинів. Але історія не пустить, пане Шкурло. Вірю, же знате, же історія нашой церькви зачінать двома вірозвістцями – Кірілом і Мефодіом, котры переложыли богослужебны книгы – Святе писмо до старославяньского языка і пішли за папом римскым, жебы схвалив ужываня тых текстів. Так ся стало, же папа Гадріан ІІ., знаючі задум солуньскых братів, славностно схвалив хоснованя старославяньского языка в р. 868. Своє выголошіня доповнив римскый папа Гадріан ІІ. і сімболічным актом – богослужебны книгы положыв на вівтарь в храмі-базіліцї Панны Марії Снїжной (Santa Maria Maggiore), посвятив їх і якраз в тій церькви в Римі (котра была выбудована в роках 432 – 440 і стоїть доднесь) была одслужена і перша свята літурґія в СТАРОСЛАВЯНЬСКІМ ЯЗЫКУ на світї. Тота церьков-базіліка і наперек многым реконштрукціям заховала собі автентічный взгляд і форму. Подарило ся мі тоту церьков в Римі навщівити і цілу тоту історію такым способом пережыти.

А може пан Шкурла не знать, же одпорцёве старославяньской літурґії (нїмецьке духовенство) заарештовали св. Мефодія, но на засяг папы Яна VIII. быв выслободженый. Пізнїше, кідь князь Святоплук – владця Великой Моравы – вєдно з нїмецькым князём Віхінґом знову криво обвинили Мефодія, тот передступив в р. 880 перед папу Яна VІІІ. і сам ся обгаїв як правовірный і вірный Риму. Тогды папа другыраз потвердив ужываня старославяньской літурґії з додатком: Навсе єй потверджую.

Тоты історічны факты (як і факты, котры увів отець духовный Ярослав Поповець з Чірча, тыж як реакцію) говорять і о тім, же Русинів і Ґрекокатолицьку церьков не можеме розуміти оддїлено, бо они одпочатку патрили ку собі.

Што ся тыкать історічных хыб, было їх зробленых в минулости много. Таксамо нїт на земли чоловіка, котрый бы не похыбив, але ани чоловіка, котрый бы сам кривду не зазнав. З кривд минулости ся можеме поучіти, можеме їх одпустити, но не дасть ся з нима жыти цілый жывот. На початку была єднота з Римом, пізнїше ся вытворили розлукы – роздїлїня, зато бы сьме мали вшыткы хрістіане – як католици, так православны ці протестанты – досягнути первістну єдноту, бо тото є желанём нашого спасителя – Ісуса Хріста, котрый сам просив і молив ся за тоту єдноту. І в нашій выходній старославяньскій святій літурґії ся молиме і просиме „о мір всего міра, благословеніє святых божіх церквей і соєдиненіє всіх...“