Мартін Збоян абсолвовав штудії на Академії вытварного уменя в Празї (у професора К. Соучка), днесь є одборным асістентом на Катедрї вытварной выховы і уменя Пряшівской універзіты) і зарядив ся меджі успішных абсолвентів „чеськой школы“ вісемдесятых років на Словеньску.  Наперек тому, же ся усїв мімо центра умелецького жывоты (не розумлю, чом єствують центры, кідь автентіціта креатівности і умелецького вытвору взникать якось правіделно мімо тых центрїв – Й. Їра, В. Комарек....), непохыбно квалітатівно вступив до онтоґенезы вытварного уменя (главно мальбы) на выходї Словеньска. Збоян є твердоголовый „рецесіста“, котрый свій „уступ“ выужывать на розбіг так, же тот ёго новый „скок“ є все значно довшый. Вытварять сі істе лаудаторіум, котре дає до своїх образїв а то способом шіфры, в подобі експресії, знаків, фарбы, котры довєдна творять концепчный обсяг вытвореного образу. Кідь бы сьме хотїли майстерство Збояна відїти лем як „латітудіналне“, страчаме ёго контінуіту і сімбіозу з уменём мімо „періферії“. Якраз тото можеме у Збояна выпустити, бо він замірно не сепарує, не вытварять сі тунїй гонор главно в політічній ровинї днесь знова преферованого „етно арту“, не намагать ся насилно ся любити і тактічно ся не противить. Ёго „Меґаломанія“ (з року 1993, комбінована техніка, папірь 65 х 95цм) силов выразу лінеарной і фаребной композіції скорше балансує на гранї істоты і резіґнації, якбы му автор давав на знак, же выслїдок людьского неґатівного процесу є нам скоріше знамый, як процес самотный, но наперек тому го іґноруєме. Думам сі, же Збоян тыма мальбами засіґналізовав факт, чім кончіть і чім зачінать, але скорше бы єм повів, же проявив і своє одношіня ку реалітї, жебы тото познаня перемінив на скушеность.

„Меґаломанія“ в умелецькій подобі – выслїдку Мартіна Збояна евокує скорше мементо, але і „мементо в морю!“. Вступує до дії свого образу – умелецького дїла під шлаєром інфінітізму, котрый посувать до ровины себеманіпулації, єднако наказливой про автора, як і про перціпієнта. Гранічно „cinema-скопічно“ докаже втиснути монумент думкы до малого простору – темы. До дії погыбу, неспокою, гляданя, конфронтації, уступу, резіґанції, ґрадації... Інтересным є факт, же ся му то дарить „нелюдьскы “ людьскым способом, аж „імаґінарно“ реалістічно. Веде „діалоґ“ (з року 2005, олїй н полотнї, 60 х 70 цм), реторіков мовчаня, якбы акцептовав, же „... вшытко уж было повіджене од першого „Слова“ і настав неминучій час конаня. Мовчкы, на повне горло так, абы тот, хто хоче відїти, мусив ся учіти і слухати. Збояновы образы без віджіня суть глухы, без слуханя – слїпы. „Глучного“ автора переглушує „гукот“  тиха, котрый словами Й. Цаґеа є найкрасшов музиков. Но а тота Збоянова музика є гармонічно і мелодічно „тяжков“ фіґуров на то, абы ся з нёй став лем тунїй попшлаґер. Може і тото го зданливо кладе на періферію „центра“. Але поучме ся з історії. В першій лінії є найвецей павшых, тоты „періферны“ боёвници ся помалы, але скорше дочекали вітязства (В. Ван Ґоґг...), або ся мусили вернути з той помысленой і реалной першой лінії назад до „тыла“, абы так в покою і властній болести нашли вершину свого креатівного намаганя (Рембрант, Ґоя...).

Мартін Збоян за рокы своёй умелецькой актівіты доказав зістати сам собов (аж на малы „ухылкы“ квазі попартового вытваряня етікет на потравинарьскы выробкы по абсолвованю штудій, але хто в жывотї не зробив холем раз хыбу ?), став ся з нёго яздець на новоосїдланім, але скроченім імаґінарнім „конёви“ („Язда“, 2009, олїй на полотнї  35x40 цм), через „Сонячне місто“ (з року 1997, олїй на полотнї, 12x90) з тварёв зданливо холодного „іґноранта“, позуючого скорше як „прикрывка“ того, што є в нїм тото праве, чутливе і людьске („Автопортрет“ з року 2006, олїй на полотнї, 90x70 цм), тото, што ёго творчость не може затаїти.

Коморна выстава Мартіна Збояна в Музею модерного уменя Енді Варгола в Меджілабірцях (авґуст  2009) дала концепчный погляд на малярёвы снагы послїднёго двадцятьроча. Треба додати, же успішно.