З тогдышнёй моёй статї „Міцно прозвузало: „Ми русини!“ (Н. ж., ч. 13 / 91, 1. стор.) выберам:

„... В Міджілабірцях сітуація была інакша: кідь у Пряшові (позн. ред.: ту ся говорить о міджінароднім научнім семінарю „Традіції реґіоналных култур Русинів-Українців у Карпатах і діаспорї“) перевагу (што до чісла) мали тоты, што суть україньской орьєнтації, то ту перевагу мали Русины – домашнї, але і з Підкарпатя, Польска і Югославії. Найостріше выступали Підкарпатцї, а найрівноважнїше – югославскы Русины (їх выступлїня ся мі любили найвеце). Ту є прічіна ясна: кідь першы лем ся добивають своїх прав, то тоты другы їх мають признаны в найвекшій мірї, праві они суть державов узнаны як самостатна націоналность. За то боёвали і Підкарпатцї, і нашы Русины, але і Лемкы. А же ся в Чесько-Словеньску створюють подобно добры условія як у Югославії, о тім свідчіть і першый Світовый конґрес Русинів у Міджілабірцях, де силно прозвучало: „Мы Русины!“ Гей, то прозвучало, а за свою ідентічность, за своє узнаня Русины Чесько-Словеньска вырїшыли боёвати. І як повів Шевченко: „Боюйте – выбоюєте!“...

... Весна – часть року, кідь вшытко ся пробуджать до жывота. Так істов сімболіков є і в першых днях весны зреалізованый першый Світовый конґрес Русинів, Русинів пробудженых до жывота. А ці будуть зберати уроджай, то залежить од них самых, од каждоденной лопітной роботы, якой їх чекать много.“

А той лопітной роботы было немало і же уроджай із нёй мали сьме можность зберати, то потвердило кажде дотеперїшнє засїданя Світового конґресу Русинів і кажде засїданя ёго выконного орґану – Світовой рады Русинів, де ся говорило о досягнутых выслїдках і задачах до близкой будучности. Тых засїдань єм зажыв як прямый свідок, як выконный секретарь ці председа СРР, за 18 років много. Вірю, же буде ся чім похвалити і на юбілейнім конґресовім засїданю, лем не треба нам заспати на вавринах. Бо все суть іщі актуалны слова, котры были на сценї першого конґресового засїданя в Міджілабірцах, главно теперь, перед списованём людей у 2011 роцї: „Ой, пробудьте ся, Русины, /Жебы на вас были пышны – дївкы, сыны. /Жебы плоды нашых отцїв не пропали... /Жебы гробы нашых предків не плакали.“ Mногы Русины у девятёх членьскых країнах Світового конґресу Русинів ся уж пробудили і розвивають богату културно-освітну роботу на благо свого русиньского народа. Але є іщі много такых, котры „сплять“ і многым ся ани не хоче „пробудити“, многых ся нам не подарило „пробудити“, также все нас чекать каждоденна лопітна робота. Што главне – мусиме дбати на іщі шырше підхоплїня русиньской молодежи, хоць у тім дїлї тыж ся нам дакус дарить і мы, старшы, тыж маме заслугу на тім, же взникла подобна Світовому конґресу Русинів молодежна орґанізація, а то Світовый форум русиньской молодежи, котрого члены будуть у Руськім Керестурї 5. юна 2009 мати своє уж четверте засїданя. Но в роботї з молодежов думам, же маме найвекшы резервы. Притім выховати своїх продовжователїв у нами зачатій роботї – то дїло найважнїше, што підкреслив на послїднїх двох конґресовых засїданях у Криніцї в Польску і в Мараморош-Сіґетї в Румунії і сучасный председа Світовой рады Русинів Павел Роберт Маґочій.

Але вернийме ся назад к першому конґресовому засїданю в Міджілабірцях, бо од нёго ся зачало одвивати вшытко на далшых засїданях і в далшій роботї СКР і СРР. Якраз спомянутый П. Р. Маґочій у своїм выступі на першім конґресовім засїданю, котрый у скороченій подобі быв опублікованый під назвов Карпаторусины: новый ці возродженый народ? в тыжденнику „Нове життя“ (ч. 13/1991. стор. 6. – Голос Русинів – з нашых сел і міст), окрем іншого, підкреслив:

„Обертаючі ся к Пряшівщінї в Чесько-Словеньску мушу повісти, же мы в Америцї не цалком сьме были несподїваны з возроджіня русинства. Тадь україньска орьєнтація ту нїґда не мала таке глубоке корїня, як на Підкарпатьскій Руси... Несподївала нас але швыдкость, з яков зареаґовали Русины на Пряшівщінї. До тыждня по револуції 17. новембра 1989 у Пряшові ся уж зышла ініціатівна ґрупа. Она зліквідовала політічно скопромітованый „Культурний союз українських трудящих“ і на єй місцю установила „Союз русинів-українців Чехо-Словаччини“. Але кідь дакотры Русины пришли на то, же нова орґанізація не одповідать їх потребам, они заложыли в марцу 1990 року свою властну орґанізацію в Міджілабірцях – Русиньску оброду. Інтересно, же прихыленцї Русиньской оброды – то векшынов люде молодшого поколїня, не так скусены в орґанізачных дїлах, але без шпляхів сполупрацы з комуністічнов владов до р. 1989... З многых аспектів русиньскый рух мать векшы успіхы на Пряшівщінї, як в іншых країнах, де скоріше неекзістовав...“

Также і то было добрым условіём, же у нас міг быти зорґанізованый першый Світовый конґрес Русинів, о чім у своїм выступі тогдышнїй председа Русиньской оброды і першый председа Світовой рады Русинів Василь Турок (выступ быв опублікованый під назвов Найглавнїшый – проблем народной ідентічности, НЖ, ч. 14/1991, стор. 6 – Голос Русинів – з нашых сел і міст) повів:

„... Сьме свідками історічного моменту в жывотї Русинів, не берьте то як ефектный штілістічный елемент, але як факт, котрый жывот Русинів двигать на высшый ступінь їх розвитку. Саме познаня, же можеме выступати як самостатный народный субєкт перед тварёв вшыткых народів світа, вытварять в нашых душах простор на гордость і радость. Думаме сі, же то, што сьме дістали од своїх предків, честно і іщі примножене даме нашым потомкам, хоць донедавна ся нам видїло, же наша ґенерація ся той радости уж не дожыє. Видїло ся нам так зато, бо наш народный жывот быв безнадїйно затоптаный до болота – самы русиньскы сыны го затоптали, бо служыли іншым інтересам, як інтересам свого народу... Подля мене першым і найглавнїшым проблемом є проблем народной ідентічности, котрый в різных реґіонах Европы мать різну інтензіту... Теперь ту поужыю знаму арабску пословіцю: „Псы брешуть, а каравана іде дале!“ Наша каравана ся підняла на ногы, іщі кус стоїть на місцю, але першый верблюд уж выкрочів. (Слово брехати єм ту поужыв в україньскім вызнамі.)

Теперь уж русиньска каравана не стоїть, але все іде далше і далше, а нихто з нашых нежычливцїв бы ся в р. 1991 не быв сподївав, же мы дійдеме аж до десятого засїданя Світового конґресу Русинів, же досягнеме в окремых країнах повне узнаня Русинів як самостатной народностной меншыны і єй підпору з боку окремых держав. Окрем Україны, де за тых 18 років ся досягло в дїлї узнаня Русинів найменше, хоць актівісти ту не спали і не сплять. Але дакот-ры, може, пішли не правильнов путёв, хто знать, може, в їх країнї
і правильнов?.. Але то уж не є путь културно-освітного дїятельства Світового конґресу Русинів і ёго членьскых орґанізацій, але путь політічна, на котру ся дали такы орґанізації на Підкарпатю, як „Сойм подкарпатських Русинов“ і „Народна рада Русинів Закарпаття“. А ці ся їм подарить здобыты узнаня Русинів як самостатной народностной меншыны на Укртаїнї, то укажуть далшы рокы. Дай, Боже, жебы ся їм то подарило „мірнов русиньсков путёв“. А нас остатнїх чекать інша робота, о выслїдках і задачах котрой будеме говорити на юбілейнім конґресовім засїданю Русинів у Руськім Керестурї і Петровцях.