|
Мамко наша мила, Тяжко-сь нас годовала, В маленькій хыжочцї До сердця тулила.
Варила-сь пирогы, Такы, што шкрябали, Локшы припікала Так, лем ся блискали.
Червенїли личка Нам дїтём з доброты, Твоє сердце, мамко, Хляло од роботы.
Ой, міцно вно хляло, Але вытримало, Бо свої дїтонькы Щіренько любило.
Кідь сьме ся понаїдали, ішли сьме за худобов, бо было треба ся вычеряти із старшыма сородинцями, якы худобу выганяли на пашу наполїдне. Но а там мы, бівшы і мудрішы, стваряли вшытко можне: співали сьме, речовали і вшелияко ся бавили – на пиґу і фиґу, на крутку лоптову, черешенькы „труцали“ і приказкы приказовали:
Кра, кра, ворона, Полетїла до пана, Дав пан теличку, Поцілуйте мі личко.
Або:
Миколайко Стратив яйко, Гусарь йшов, Тай нашов.
Або:
Шавел, Павел, Микулка, Гребе глину як курка, Выгріб собі ямку, Нашов собі шапку, Шапка была протята, Сїдали на ню потята.
Дївкы собі ворожыли, же котра ся в котрый бік оддасть. Взяли на палець бобрунку і перекладовали єй з пальця на палець із словами:
Бобрунка, бобрунка, Де є твоя жунка? Ці горї, ці долов, Ці під чорнов землёв? Полеть там, де я са оддам!
При тых послїднїх словах двигли руку з бобрунков над голову і она полетїла будь в напрямі до Польщі, або до Великой Поляны, Смулника, або до Рунины. Мы дївчата ся потім міцно сміяли з того, же котра ся де оддаме. Але до сміху нам барз не было, кідь бобрунка полетїла долов на землю, бо то гварили, же ся дївка не оддасть ниґде, але умре... Як сьме ся нашалили, набавили, хлопцї зачали роскладовати огень або робили гатї на ярочках, а мы дївкы сьме посїдали коло огня, вышывали сьме плахты, обрусы, настєнкы і порткы. А коло того вышываня сьме співали:
Волкы мої сивы, Ей, скоро-м вас выгнала Вы са не напасли, Ей, а я са не выспала.
Вы са не напасли, Ей, друбной команічкы, Я са не выспала, Ей, коло свой мамочкы.
Волочкы сивенькы, Ей, жене вас миленькый, Жене вас на поле, Ей, потїшіня моє.
Познам тя, Янїчку, Ей, по гласку, по крочку, Кідь приганяш волкы, Ей, за нашу хыжочку.
Найвеце сьме ся тїшыли на великодны святкы. То было на валалї много радости, веселос-ти і гойности на столї. У суботу перед Великоднём на валалї было дуже жыво. Чістили ся і замітали дворы. Хлопцї сі стригли і охарёвали свої головы. Дївкы помагали матерям печі паскы і проскурчата. Тыж фарбили яйця і приправлёвали буракы (цвиклу) з хріном. А мы дїти сьме коло того вшыткого лем побіговали і дуже сьме ся радовали, же уж буде Великдень. Але даколи нашу дїтиньску радость знали перешкодити і вшелиякы пригоды, якы были споєны з приправами на Великдень. Споминам сі на то, як раз нянько ня закликав надвір, бо єм была найстарша, і хотїв, жебы єм му помогла зарїзати барана. Мала єм дас дванадцять років. Люде Божы, сердечко мі од страху трепало як дзвін, але стопарчіти єм ся не могла, бо была єм дістала выпраск. І так нянько выволїк барана на двір, перекрочів го ногами, притиснув го колїнами, вхопив го за рогы і двигнув му голову горї, до заду, а менї дав великый острый ніж, – тай ріж, Марько, попід шыю барана! Трясла єм ся од страху, але гудлила-м, гудлила бідака-барана, покы не упав на землю. Круте, міцно круте про дїтвака познаня, але такый быв жывот на валалї.
Потім
єм утекла на Пеціще, на старый фудуш, де колись стояла деревяна
хыжа, котра згорїла, вышкрябала єм ся на велику черешню і там єм
ціле пополїдне переплакала, бо єм ся бояла, жебы ня нянько не
нашов і не закликав
зась дашто нелюдьске зробити. Вшыткы
Ей, а Великдень іде Ей, чей муй милый прийде, Прийде ня полляти Тай поціловати.
Ей, я за поливачку, Ей, дам му писаночку, Жебы люде знали, Же мать фраїрочку.
Ей, дам му писаночку, Ей, ружову, червену, Жебы люде знали, Же наворожену.
На другый день Великдень пришов. Рано ся вшыткы зачали зберати до церькви. Дївкы вытїгали із шыфонера тоты найкрасшы шаты, якы мали. Хлопцї вязали машлї до шыї. Нянькове і дїдове сі брытвили бороды, жебы холем на Великдень хоснаво вызерали. Матери рихтовали кошарикы і вкладовали до них кобасу, проскурчата (малы паскы), солонину, масло, яйця і кляґану грудку сыра. Вшыткы сьме йшли до церькви святити кошарикы. Дома зіставали лем хворы, на котрых дозерав добрый домашнїй псик Бодрі, Дунчо або Гарі.
Писаночкы мої, Лем са позерати, Стары рочкы пришли, Ей, мушу вас вхабити.
Стары рочкы пришли, Стары годиночкы, Мушу вас вхабити, Ей, мої писаночкы.
Іші бы-м хотїла Так до церькви іти, Кібы мої ножкы, Ей, хотїли служыти.
Але уж не служать, Ни ножкы, ни ручкы, Зустали біленькы, Ей, мої писаночкы.
Гойности, радости і веселос-ти не было кінця-края. Ани на другый день – у Великодный понедїлёк. Дївкы уж од півночі ся трясли од страху перед поливачами, бо даколи ся не поливало як днесь, по паньскы з парфіном. До двора їх пришло по пять, по десять, дївку нашли, хоць-бы не знати де ся сховала, і выволокли єм на двір к студни або к ярку і поливали доты, покы ся вшыткы не вычеряли на відрї. Так золлята дївка ся не раз приволокла до хыжы а іщі мусила вшыткых погостити і обдаровати за обллятя. Коло стола хлопцї красно заспівали:
Мила моя, што-сь думала, гояя, Кідь єсь мене любовала,чугая, Яворе, яворе, де маш конаре, Обламали мі рущаньскі бетяре.
Я думала думу свою, гояя, Же не буду нїґда твоёв, чугая, Яворе, яворе, де маш листочкы, Обламали мі рущаньскі дївочкы.
Почас великодных свят ся поливали і хлопцї, а то у Великодный вівторок, де ся дївкы намагали вернути хлопцям вшытко з Великодного понедїлька. Поливали їх голова не голова, кады лем запопали. Поливала хлопцїв і єдна молода попадя. Придала ся к дївкам і – цінґі-лінґі з дївками горї-долов валалом. Ту полляли, там полляли, ту выпили, там выпили – і попадя ся напила так, же в єдній хыжи ся зосыпала на землю як сніп і зістала лежати як мертва. В хыжи жыла вісемдесятьрічна бабка і росказала попадю волосём і вугликами обкурёвати, бо же попадя врокы дістала. На горяче угля з волосём было треба подля бабы улляти свяченой воды. Але кідь бігли до коморы за свяченов водов, замінили фляшку з водов за якусь хемікалію. Кідь тото вылляли на горяче угля, вшытко лем засычало і засмердїло цілу хыжу. Дуры зачали заходити вшыткых, але попадя ся ани кущінько не перебрала. Мусили єй выволочі надвір і зачали єй натерати, тай попадю з поливаня пробудили. Веце уж нїґда поливати з дївками не ходила. Найбівшов радостёв на Великдень были забавы, балы, танцёвачкы, але, главно качканя дївок на валалї, як, наприк-лад:
Выжень качі на млачі, Няй зберавуть хробачі, Кач долов, кач, Уженив са ткач.
Узяв собі Марину, Тай пудрану перину, Кач долов, кач, Волала вас мац.
А Марина не спала, Лем перину платала, Кач долов, кач, Волала вас мац.
У богатых дївочок, По шістнадцять сорочок, Кач долов, кач, Волала вас мац.
А у мене єдненька, На каждый день біленька, Кач горї, кач, Уженив са ткач.
|